Вы здесь

Взаємодія виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України.

Автор: 
Малкіна Ганна Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U002295
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ВИБОРЧОЇ І ПАРТІЙНОХ СИСТЕМ
ЗА РІЗНИХ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

Більшість країн світу побудовані на демократичних засадах або принаймні прагнуть досягти такого стану, коли певні особи отримують доступ до влади і право приймати рішення в результаті вільних виборів, маючи так званий кредит довіри від народу. Однак механізми обрання до парламенту та формування уряду відрізняються один від одного в залежності від форми державного правління. Тому в процесі розбудови нової демократії виникає необхідність вибору - серед чисельних варіантів - конкретного змісту правил, які встановлюють взаємовідносини між урядом, парламентом та електоратом. Це і визначатиме конкретні наслідки, від яких залежатиме і тип партійної системи, і ефективність роботи законодавчого органу, якісний склад якого залежить від типу виборчої системи, і політична система країни в цілому.
М. Уоллерстайн, дослідивши політичний досвід країн світу, звернув увагу, що в різному поєднанні виборча система і форма державного правління дають різні наслідки, що треба чітко усвідомлювати, приймаючи рішення.
Перший варіант, який забезпечує сильний уряд, - це парламентарна форма правління з мажоритарною системою відносної більшості. Остання, зазвичай, при наявності монополії політичних партій на участь у виборчому процесі та жорсткій партійній дисципліні всередині партії, обмежує кількість конкуруючих партій двома і надає більш сильній з них непропорційну (у порівнянні з кількістю поданих за неї голосів) велику кількість місць у законодавчому органі. В парламентарних демократіях партія більшості контролює також і виконавчу владу, і парламент. Яскравий приклад такого поєднання - Великобританія.
Другий варіант - це президентська форма правління у поєднанні з мажоритарною системою відносної більшості. Прикладом можуть слугувати Сполучені Штати Америки. При біпартизмі партія президента не обов'язково має бути партією більшості в конгресі. В США за останні десятиліття демократи контролювали обидві палати конгресу, а республіканці - президентський пост. Інший феномен, який іноді асоціюється з президентською формою правління, можна спостерігати також у США після війни: це слабкість політичних партій. Стандартним стало зауваження про те, що в американській політиці домінують окремі особистості.
Третій варіант існує в більшості країн Західної Європи, окрім Великобританії та Франції: парламентська модель з системою пропорційного представництва. Кількість партій в цих країнах різна, іноді їх багато, але скрізь при владі знаходяться коаліційні уряди. Єдиним виключенням є однопартійні кабінети меншості. Але такі уряди є допустимими, оскільки вони фактично використовують підтримку коаліції більшості, учасники якої схиляються офіційно не входити до верхніх ешелонів влади.
Четверта комбінація - президентська система з виборчим законом, який передбачає пропорційне представництво в парламенті, - може виявитись найменш стійкою. Вже вказувалось, що при пропорційній виборчій системі багато партій отримують місця в парламенті. Однак, оскільки не парламент обирає уряд, то партіям немає необхідності вести переговори з метою сформувати правлячу коаліцію. Уряд призначається президентом. При багатопартійності партія президента, вірогідніше за все, отримує порівняно невелику кількість депутатських мандатів. Президент не може керувати, не маючи підтримки парламенту, але останній не несе відповідальності за діяльність уряду і тому не зобов'язаний його підтримувати. В цьому і полягає причина постійного конфлікту між президентом та парламентом, що може завести керування країною в глухий кут. Президенти, які не здатні домовитись з парламентом, вимушені застосовувати інші політичні сили та методи впливу, щоб правити без парламенту. Але коли традиційні політичні інститути перестають діяти, вони занепадають. Парламент втрачає свій авторитет, і демократичні інститути руйнуються [144, 162].
Під формою державного правління розуміють систему формування і взаємовідносин глави держави, вищих органів законодавчої та виконавчої влади. Сам термін "форма правління" використовується в багатьох основних законах країн світу. В деяких конституціях цього терміну немає, але завжди закріплюється головний принцип правління - монархія (наприклад, конституція Іспанії 1978 року) або республіка (Основний закон Федеративної Республіки Німеччини 1949 року). Лише одиничні держави не мають в своїй офіційній назві слів "монархія" або "республіка" (Держава Ізраїль, Держава Кампучія до 1993 року, Лівійська Джамахірія, Україна, хоча в тексті Конституції говориться, що вона - республіка) [148, 150].
Спроби розробити класифікацію державного правління здійснювалися ще в давні часи. Аристотель розділяв держави за кількістю правителів. Його класифікація до цих пір використовується в політології, хоча в дещо модифікованому варіанті. Якщо володарює одна людина - це монархія, декілька - аристократичне правління (аристократія) та демократія - це влада усього народу. Ці форми можуть з конституційних (законних) перетворитися на неконституційні, тобто на тиранію (влада однієї особи), олігархію (владу небагатьох) або охлократію (владу натовпу) [12, 488].
Французький філософ ХVIII ст. Ш. Монтеск'є розділяв держави на республіки, монархії та деспотії. Республіканські уряди розподіляють владу між багатьма або декількома особами (сюди відносяться демократія та аристократія). В монархії влада знаходиться в руках одного правителя, однак вона регулюються законом (писаною або неписаною конституцією). А коли влада знаходиться в руках однієї людини, тобто вона фактично беззаконна, це деспотизм - найгірша, на думку мислителя, форма правління.
Цікаву класифікацію політичних систем та форм державного правління запропонував англієць Алан Болл [171]. Він виокремив 4 типи сучасних держав: ліберально-демократичні (існування більше, ніж однієї партії, вибори засновані на загальному виборчому праві), комуністичні (наявність офіційної і