Вы здесь

Структура етнокультурного простору України: формування та взаємодія складових елементів.

Автор: 
Суліменко Ольга Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U002615
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. СТРУКТУРУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ
2.1. Характеристика структурних елементів етнокультурного простору України
Структурними елементами етнокультурного простору України ми пропонуємо визначати етнічні спільноти, що проживають на її території. Варто зазначити, що під етнічними спільнотами ми розуміємо культурні цілісності, представники яких є носіями певної культурної ідентичності. В залежності від статусу, вони можуть виступати як титульна нація, якою в даному випадку є українська етнічна спільнота, як етнічні меншини, а також як етнокультурні меншини, що не мають статусу меншин національних, але відрізняються від більшості етнічно або усталеним традиційним способом життя.
В етносоціології, як і в інших соціогуманітарних науках, прийнято вважати, що характер впливу етнічних спільнот на етнокультурні процеси здебільшого обумовлюється такими факторами, як чисельність та компактність їх розселення. Однак, говорячи про етнічні спільноти України як про структурні елементи етнокультурного простору важливо зважати на те, що на відміну від етнографічних спільностей, їм притаманна самосвідомість, а точніше усвідомлення своєї самобутності. Тому, в даному підрозділі, ми пропонуємо брати до уваги не лише чисельність етнічних спільнот України та специфіку їх розселення у регіонах України, а й їх прагнення до збереження самобутності власної культури. Останнє, на наш погляд, здебільшого виражається у створенні етнічними спільнотами національно-культурних організацій, оскільки, за результатами соціологічних досліджень, представники практично всіх етнічних груп, що проживають в Україні, в основному пов'язують збереження самобутньої культури саме з діяльністю таких організацій [37].
Крім того, варто зазначити, що ступінь впливу етнічної спільноти на етнокультурні процеси значно посилюється, якщо її культура в певний момент і за певних обставин була панівною на території держави. В зв'язку з цим, ми розглядаємо етнічні спільноти України, не лише в сучасному, а й в історичному контексті.
Український етнос - найбільший за своєю чисельністю - утворився в ІХ-Х ст. н.е. Сучасна наукова думка визнає, що його основою стала південно-західна частина народу "русь". Пізніше південно-західні землі східнослов'янської держави, що були батьківщиною назви "Русь", стали називатись "Україною". Видатні антропологи Ф.Вовк, Ф.Амі, Ж.Денікер, вважають, що українці належать до народів з визначеним антропологічним типом - південно динарським [136, с.12]. Саме цей антропологічний тип домінував протягом трьох тисячоліть у Правобережній Україні, за винятком причорноморських степів. Сьогоднішні українці, таким чином, генетично пов'язані з населенням Південної Русі - переважаючого населення та творця давньоруської держави.
Територія сучасної України не повністю співпадає з територією, на якій сформувався український етнос. Ряд територій, на яких проживали представники українського етносу, були ними втрачені. Серед них Перемишльська та Холмська землі, які після другої світової війни відійшли до Польщі, і звідки українці були депортовані в її західні райони. Крім того, після жовтневої революції, райони Воронезької, Курської, Орловської та Ростовської областей, заселені переважно українцями, відійшли до Росії, де пізніше українське населення значною мірою було асимільоване.
Сьогодні, в цілому по Україні, спостерігається збільшення відносної частки українців. Порівняно з 1959 роком, коли українці складали 76,8% загальної кількості населення [40], та даними перепису 1989 року, де вони складали 72,37% [37], в 2001 році українців на території держави проживає 77,8% від загальної кількості населення [106]. По областях України представники українського етносу розподілені наступним чином (рис.2.1.).
Рис.2.1. Українці: чисельність та національно-культурні об'єднання у регіонах
Як бачимо, найбільше представників українського етносу проживає в Тернопільській, Івано-Франківській та Волинській областях (97-98% від усього населення). Не значно менше українців зафіксовано в Рівненській, Вінницькій, Львівській, Хмельницькій, Чернігівській, Черкаській та Київській (93-96% від загальної кількості населення). Українське населення значно переважає також в Полтавській, Житомирській, Кіровоградській та Сумській областях (90% від загальної кількості населення). В Дніпропетровській, Закарпатській, Херсонській та Миколаївській областях українці складають приблизно 80% від загальної кількості населення, а в Запорізькій, Чернівецькій та Харківській - вони складають 70-75% від усього населення. Приблизно 60% населення українці складають в Одеській, Луганській та Донецькій областях. Найменша кількість представників українського етносу проживає в Автономній Республіці Крим, де їх частка становить 24% від усього населення регіону.
Найбільше число національно-культурних об'єднань українців діє в Львівській області, а також в Закарпатській та Полтавській областях, що відповідає їх багаточисельності в цих регіонах. Дещо менше національно-культурних товариств української етнічної спільноти функціонує в Тернопільській та Івано-Франківській областях, населення яких майже повністю складається з її представників, а також в Донецькій області, де українці складають лише половину усього населення. В інших областях, діє майже однакова не значна кількість національно-культурних товариств, порівняно з домінуючою часткою у складі їх населення представників титульної нації. Виняток серед областей представляє Автономна Республіка Крим, де діє значна кількість національно-культурних об'єднань українців, при тому що в ній проживає найменша кількість представників українського етносу. Таким чином, здавалося б, ми маємо можливість констатувати активність представників української етнічної спільноти у формуванні етнокультурного простору як в тих регіонах, де вони складають переважну більшість населення, так і в тих, де проживає їх незначна кількість. Однак, складаючи уявлення про участь етнічних спільнот у формуванні етнокультур