Вы здесь

Епідеміологія йододефіцитних захворювань у Карпатському регіоні

Автор: 
Вацеба Андрій Остапович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003263
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Основою дисертаційної роботи є матеріали комплексного обстеження дітей, які постійно проживають у Карпатському регіоні України. Українські Карпати являють собою частину гірської системи Карпат на заході України і займають частину території Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей площею понад 24 тис. км2 [106].
Природа Українських Карпат представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний і низькогірний яруси [106]. До високогірного ярусу належать високополонинські гірські ландшафти з максимумом відносних перевищень до 1500 м. Основним за площею є середньогірний ярус (перевищення до 1000 м). Ландшафти низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують крайові структури (перевищення до 400 м). Дані регіони виділені відповідно до географічних понять, а також враховуючи природно-кліматичні та соціально-економічні особливості. Чисельність населення регіону складала на 1.01.2001 р. 1,1 млн. чол.
На першому етапі спільно із співпрацівниками Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, Ужгородської обласної клінічної лікарні, НПО "Реабілітація", Ужгородського державного університету за єдиною програмою було проведено визначення оцінки тяжкості йодного дефіциту в різних клімато-географічних ярусах Українських Карпат: високогірному (Верховинський і Косівський райони Івано-Франківської області та Великоберезнянський, Міжгірський і Воловецький райони Закарпатської області), середньогірному (Коломийський і Надвірнянський райони Івано-Франківської області), низькогірному (Ужгородський і Берегівський райони Закарпатської області).
Обстежено 4355 дітей віком від 7 до 12 років з 17 населених пунктів, розміщених у зазначених регіонах. Дітей у поліклініках і шкільних закладах оглядала бригада лікарів-клініцистів, включаючи ендокринологів, педіатрів, спеціалістів ультразвукової діагностики. Збір клініко-епідеміологічних даних з визначенням ступеня збільшення щитоподібної залози за класифікацією ВООЗ (1962 р.) проведений у 4355 дітей, з них у високогірному ярусі обстежено 1410, у середньогірному - 1720 і низькогірному - 1225. Загалом оглянуто 3,7% дитячого населення віком від 7 до 12 років, що проживає на території обстеження. Частка обстежених у кожному клімато-географічному ярусі (високогірному - 5,8%, середньогірному - 3,9% і низькогірному - 2,8%) дозволяє дати загальну (сумарну) оцінку по всіх районах. Необхідну кількість дітей, що підлягали огляду з метою оцінки тяжкості зобної ендемії в регіоні, розраховували за гіпотезою про поширеність зоба 10% при довірчому інтервалі 95% і відносній точності 20%. Враховуючи, що при обстеженні використана процедура групової вибірки, для попередження випадкового помилкового результату і нівелювання можливої неоднорідності групи розрахований об'єм збільшували втричі [88].
У проведеному дослідженні оцінка тяжкості йодного дефіциту проведена і представлена у відповідності до таких критеріїв, запропонованих ВООЗ: частота зоба за даними пальпаторного обстеження і тиреомегалії за даними УЗД, медіана екскреції йоду з сечею [217].
Наступним етапом дослідження було проведення обстеження у складі експедиції лікарів-ендокринологів Івано-Франківської області, створеної згідно з наказом управління охорони здоров'я Івано-Франківської обласної державної адміністрації №486-в від 27.04.1999 р., 1250 дітей віком 9 і 12 років, що постійно проживають у різних клімато-географічних ярусах Карпатського регіону: високогірному (385 дітей), середньогірному (455 дітей) і низькогірному (410 дітей). До обстеження були включені: низькогірний район (села Марківка, Рунгури на Коломийщині), середньгірний район (села Соколівка, Річка, Яворів на Косівщині) і високогірний район (села Устеріки, Замагорів на Верховинщині).
У відповідності із рекомендаціями ВООЗ (ЮНІСЕФ) та ICCIDD для обстеження були вибрані діти у віці 9 і 12 років з населених пунктів, розмішених у вказаних регіонах. Дітей оглядала бригада лікарів-ендокринологів, педіатрів, включно із спеціалістом ультразвукової діагностики та психологом.
Медичне обстеження дітей виконували згідно з розробленим нами протоколом медичного скринінгу і анкетою епідеміологічного опитування дітей, що проживають за умов йодної недостатності.
Вказані вікові групи були вибрані, враховуючи той факт, що анатомо-функціональний стан щитоподібної залози у дітей цього віку найчіткіше відображає поточний статус йодного забезпечення і менш варіабельний, ніж у підлітків упродовж пубертатного періоду [227]. Для більш повного охоплення населення нами застосовувались, поряд з обстеженням організованих дитячих колективів (учнів шкіл), також методи подвірного обходу. Для оцінки ступеня вираження ЙДЗ були використані такі методи:
1. Антропометричні (ріст, маса тіла).
2. Пальпаторне обстеження щитоподібної залози з оцінкою розмірів за класифікацією ВООЗ.
3. Ультразвукове обстеження щитоподібної залози з визначенням об'єму проводилось з допомогою апарату ультразвукового дослідження "AU BIOMEDIKA" з датчиком 7,5 МГц. Об'єм кожної частки розраховували за формулою [Brunn J., 1986]:
Об'єм = (Довжина ? Ширина ? Товщина) ? 0,479;
де 0,479 - коефіцієнт поправки на еліпсоїдність.
В якості нормативних (50 і 97 перцентиль) були взяті показники об'ємів щитоподібної залози у дітей і у дорослих, що проживають за умов адекватного забезпечення йодом [168]. Якщо об'єм щитоподібної залози перевищував значення 97 перцентилі, то це розцінювалося як збільшення щитоподібної залози. Площу поверхні тіла (ППТ) вираховували за формулою:
ППТ = М0,425 ? Р0,725 ? 71,84 ? 10-4,
де М - маса тіла у кг, Р - ріст у см
4. Визначення концентрації йоду проводилося у разових порціях сечі згідно реакції Sandell-Kolthoff за методом Dunn et al. [173] у лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України (керівник - д.мед.н