Вы здесь

Вплив макролідів на секреторну функцію шлунка

Автор: 
Цирюк Олена Іванівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003427
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження проведені в умовах хронічного експерименту на 11 безпородних собаках масою 10-18 кг та в гострих дослідах на 40 білих нелінійних щурах масою 180-220 г.
2.1. Оперативні втручання
2.1.1. Оперативні втручання у собак. Усім собакам були вживлені фістули у фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу кишку, на 10-12 см дистальніше пілоричного сфінктера, за методом Басова-Павлова.
Тварини були розподілені на 2 групи: 1 група - 7 собак з інтактною нервовою системою, 2 група - 4 собаки з селективною та розширеною селективною ваготомією шлунка.
У зв'язку з тим, що технічні труднощі не дозволяють зробити ваготомію шлунка у фістульних собак, ці операції здійснювали одночасно з накладанням фістул на шлунок. Тому собаки з селективною та розширеною селективною ваготомією шлунка, що відносяться до другої групи, не могли бути самі собі контролем. Контролем служила велика група інтактних тварин.
Всі оперативні втручання виконували під загальним знечуленням з використанням нембуталу (35 мг/кг, внутрішньовенно) (в/в) чи тіопенталу натрію (35 мг/кг в/в) .
Передопераційна підготовка та післяопераційний догляд за тваринами, накладання фістул на шлунок та дванадцятипалу кишку здійснювали за схемами, які описані в посібнику Шалімова С.О.[25].
Експерименти починалися через 14-15 днів після оперативного втручання.
Для оцінки ролі блукаючих нервів в реалізації гальмівних ефектів макролідів на шлункову секрецію доцільним було проведення досліджень в умовах парасимпатичної денервації шлунка, яка досягалась шляхом виконання операції селективної ваготомії шлунка. Враховуючи дані А.І. Суходолі [17] про відсутність відмінностей у секреторній відповіді шлунка у собак з селективною ваготомією та з селективною розширеною ваготомією, дослідження проведені на двох собаках з селективною ваготомією та двох собаках з розширеною селективною ваготомією.
Селективна ваготомія шлунка.
Після розрізу передньої стінки черевної порожнини для зручності маніпуляцій на стравоході в шлунок вводили товстий зонд. Препарували і брали на трималки стовбури правого і лівого блукаючих нервів знаходили печінкові гілки переднього блукаючого нерва (їх буває 2-4 ), які починаються на рівні кардії і йдуть зліва направо в поперечному напрямку до печінки, та зберігаємо їх. Нижче відходження печінкових гілок перетинали шлункові гілки, які йдуть до кардії, дна і тіла шлунка. Натягаючи трималку на задньому стовбурі блукаючого нерва, знаходили місце його розгалуження на дві гілки. Більш крупніша - це черевна гілка, вона відходить на рівні кардії, проходить медіально вниз і вправо і направляється до сонячного плетива, і друга - задній нерв Латарже, що проходить паралельно малій кривизні. Останній пересікали разом з іншими шлунковими гілками дистальніше відходження черевної гілки. Виділяли стравохід, та пересікали стравохідно-діафрагмальну зв'язку. При перерізці обох нервів Латарже ми добивалися парасимпатичної денервації всього шлунку при збереженні вагусної іннервації інших органів черевної порожнини.
Розширена селективна проксимальна ваготомія.
Після розкриття черевної порожнини шлунок відтягували донизу і брали на лігатури обидва блукаючі нерви, які знаходяться справа і зліва від стравоходу. При цьому рельєфно вимальовувався нерв Латарже з гілочками, що йдуть від нього до дна і тіла шлунка. Перерізку гілочок здійснювали послідовно від кута шлунка і кардії під постійним візуальним контролем, щоб запобігти пошкодженню антральної гілки. Відповідні нервово-судинні пучки до перерізки ретельно брались на лігатуру.
Скелетування малої кривизни проводили до самого стравоходу. Аналогічним чином здійснювали перерізку гілок, що йдуть від правого блукаючого нерва. При цьому зберігали інтактними гілки, що йдуть до сонячного сплетення і антрального відділу шлунка. Особлива увага приділялась перерізці кримінального нерва Грассі - гілки, яка йде до області кардії від лівого блукаючого нерва до дна шлунка. Скелетування великої кривизни шлунка проводили відступивши на 2-3 см від воротаря догори, з пересіканням одного-двох судинно-нервових пучків у складі шлунково-селезінкової зв'язки.
Повноту ваготомії у собак з селективною ваготомією контролювали за допомогою інсулінового теста - теста Холандера: секреція на введення інсуліну (Lilly France S. A., Франція) в дозі 0,5 од/кг [23, 18] повинна бути відсутньою. При виконанні селективної ваготомії у однієї собаки був тест на інсулін позитивним, тобто ваготомія була не повною. Ця собака в дослідах не була використана і не включена в загальну кількість піддослідних тварин.
2.1.2. Оперативні втручання у щурів. Щурів утримували в стандартних умовах віварію. Вони отримували стандартну лабораторну їжу та воду. За добу до початку експерименту щурі не отримували їжі, але мали вільний доступ до води.
Дослідження шлункової секреції кислоти у щурів проводилися в гострих дослідах методом перфузії ізольованого шлунку за Гхошем та Шільдом [77, 78, 203]. Щурів наркотизували уретаном в дозі 1г/кг маси (внутрішньочеревинно) [157].
Виконували трахеотомію, після чого робили лапаротомію по серединній лінії очеревини. З черевної порожнини діставали шлунок, знаходили дванадцятипалу кишку та нижче пілоричного сфінктера підводили лігатуру. За тим через стравохід вводили в шлунок привідний катетер, по якому подається перфузійний розчин, фіксували його на рівні розрізу трахеї. Робили розріз на дванадцятипалій кишці, через який в шлунок вводився ще один катетер - вивідний. Його фіксували трохи нижче пілоричного сфінктера і вище розрізу дванадцятипалої кишки. Привідний катетер приєднували до перистальтичного насосу НП-1, за допомогою якого перфузійний розчин подавався в шлунок з постійною швидкістю (17 мл за 10 хвилин). Відвідний катетер приєднувався до колектора фракцій, який автоматично збирав 10-хвилинні проби перфузату впродовж всього досліду. Об'єм вихідного розчину залишався незмінним та був рівним 17 мл. Це свідчить про те,