Вы здесь

Вплив коротколанцюгових жирних кислот на шлункову секрецію

Автор: 
Фалалєєва Тетяна Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003428
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження проведені відповідно Міжнародних принципів Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментів та інших наукових цілей (Страсбург, 1985).
Прилади, що використовувалися для наукових досліджень, підлягали метрологічному контролю.
2.1. Оперативні втручання
2.1.1. Оперативні втручання на щурах. Дослідження впливу лактулози та її метаболітів, лактату та КЛЖК, на шлункову секрецію кислоти проведені в умовах гострого експерименту на 235 білих нелінійних щурах, самцях масою 180-250 г.
Тварин утримували в умовах віварію на стандартному раціоні. За добу до початку експерименту щурі не отримували їжі, але мали вільний доступ до води.
Дослідження шлункової секреції кислоти у щурів проводилися в гострих дослідах методом перфузії ізольованого шлунку за Гхошем та Шільдом [124, 128, 252]. Щурів наркотизували уретаном (Sigma Chemichal Co, St. Louis, USA) в дозі 1,1 г/кг ваги (внутрішньочеревинно) [198, 158].
Виконували трахеотомію та лапаротомію по серединній лінії очеревини. З черевної порожнини діставали шлунок, знаходили дванадцятипалу кишку та нижче пілоричного сфінктера підводили лігатуру. За тим через стравохід вводили в шлунок привідний катетер, по якому подається перфузійний розчин, фіксували його на рівні розрізу трахеї. Робили розріз на дванадцятипалій кишці, через який в шлунок вводився ще один катетер - вивідний. Його фіксували трохи нижче пілоричного сфінктера і вище розрізу дванадцятипалої кишки. Привідний катетер приєднували до перистальтичнаго насосу НП-1, за допомогою якого перфузійний розчин подавався в шлунок з постійною швидкістю (17 мл за 10 хв). Відвідний катетер приєднувався до колектора фракцій, який автоматично збирав 10-ти хвилинні проби перфузату на протязі всього досліду. Об'єм вихідного розчину залишався незмінним та був рівним 17мл. Це свідчить про те, що шлунок щурів секретує за 10 хв об'єми шлункового соку, що візуально не визначаються.
Дослідження проведені на двох групах щурів: І - з інтактною нервовою системою, ІІ - щурі, яким була виконана операція стовбурової ваготомії з метою виключення центральних холінергічних впливів на обкладові клітини шлунка.
Стовбурову ваготомію виконували наступним чином. Блукаючі нерви перерізали на рівні шиї. У щура в нижній частині шиї робили розріз, діставали трахею і розтинали. Через розріз в трахею вставляли трахеотубус. Далі оголявся стравохід з блукаючими нервами. Останні відпрепаровувались від прилеглих тканин і сонних артерій та перерізались.
Після завершення досліду щурів умертвляли.
2.1.2. Оперативні втручання на собаках. Дослідження впливу лактулози на шлункову секрецію проводились в умовах хронічного експерименту на 2 безпородних собаках масою 16 - 18 кг, яким були вживлені фістули в фундальний відділ шлунка та дванадцятипалу кишку, 10-12 см дистальніше пілоричного сфінктера, за методом Басова-Павлова.
Тварин утримували в стандартних умовах вiварiю.
Всі оперативні втручання виконували під загальним знечуленням з використанням нембуталу (35 мг/кг, внутрішньовенно).
Накладання фiстул на шлунок та дванадцятипалу кишку, а також передопераційну підготовку та післяопераційний догляд за тваринами здійснювали за схемами, описаними в посібнику Шалiмова [48].
Експерименти починались через 14-15 днів після оперативного втручання.
2.2. Методи дослідження шлункової секреції
2.2.1. Дослідження секреції соляної кислоти в шлунку у щурів. Кожний експеримент починався вранці, натщесерце, після добового голодування тварин та вільного доступу до води. Вплив лактулози, лактату та КЛЖК здійснювали на фоні базальної та стимульованої шлункової секреції кислоти у щурів. Секреторну активність шлунку викликали внутрішньоочеревинним введенням інсуліну в дозі 1,2 од/кг (Львівський м'ясокомбінат, Україна) [61, 113], гістаміну дигідрохлориду, невибіркового агоніста гістамінових рецепторів, в дозах 3 та 6 мг/кг (Фармацевтична фірма "Здоров'я", Україна) [189], пентагастрину, агоніста гастринових/ССК2 рецепторів в дозах 0,23 мг/кг (хімфармфабрика "Санітар", Каунас, Литва) [197], 0,016 [137, 270, 273] і 0,032 [69] мг/кг (Sigma Chemical Co, St. Louis, USA) та карбахоліну, агоніста мускаринових та нікотинових ацетилхолінових рецепторів, в дозі 0,01 мг/кг (Об'єднання "Лівівфарм", Львів, Україна) [71]. Впродовж всього періоду стимулюючої дії інсуліну (3-4 години), гістаміну (2 години), пентагастрину (2 години) та карбахоліну (2 години) збирали 10-ти хвилинні проби перфузату.
В зібраних пробах електротитрометрично визначали загальну кислотність перфузату за допомогою іономіра ЭВ-74 [17]. Для цього використовували 0,01N розчин гідроокису натрію (NaOH). Кількість NaOH , що йшла на титрування перфузату в 10-ти хвилинній пробі, дорівнювала дебіту соляної кислоти в титраційних одиницях, що виділялася в шлунку за даний період часу. Після цього шляхом сумації дебітів усіх проб обчислювали дебіт кислоти, що виділилася на протязі всього досліду.
Як джерело КЛЖК використовували синтетичний дисахарид лактулозу, метаболітами якого є КЛЖК та молочна кислота. Лактулозу (4-О-?-Галактопіранозил-D-фруктофураноза) (Inalco S.p.a., Italy) вводили ректально в дозах 400 та 800 мг/кг. Ректальне введення лактулози обумовлене тим, що, по-перше, вона не розщеплюється в тонкій кишці і в незмінному вигляді доходить до товстої кишки, де під дією ферментів лактобацил та біфідобактерій піддається ферментативному гідролізу, в результаті чого утворюються молочна кислота та КЛЖК (оцтова, пропіонова та масляна) [64, 96, 135, 202]. По-друге, ректальне введення лактулози усуває вплив уповільненої знечуленням евакуації на всмоктування препарату.
Вибір досліджуваних доз лактулози обумовлений тим, що доза 400 мг/кг відповідає загальновживаній клінічній разовій дозі лактулози (30 г/70 кг) для дорослої людини, і призначається в клініці при лікуванні різних хвороб травного тракту [11, 14, 23, 31, 43, 119, 234, 2