Вы здесь

Розвиток земельного менеджменту в системі управління земельними ресурсами

Автор: 
Песчанська Ірина Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003437
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ І РОЗВИТОК НАУКОВИХ ОСНОВ
ЗЕМЕЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
2.1. Розвиток методологічних основ земельного менеджменту

Помітною особливістю сучасного світогляду земельних відносин в умовах ринкової економіки є розвиток земельного менеджменту. Досить у цьому зв'язку відзначити, що земельний менеджмент ? порівняно молода галузь знань і являє собою підвалину системи управління земельними ресурсами. Із зародженням ринкової системи господарювання на землі, із зміною ритму часу ця галузь дістає нового імпульсу, набираючи динамічності, адаптується до умов, що постійно змінюються, і є лейтмотивом для обов'язкового запровадження в практичну діяльність. Об'єктивна оцінка нинішнього стану методологічного забезпечення розвитку земельного менеджменту дає підстави без перебільшення стверджувати: воно вимагає напруженої роботи науковців, адже методологія ? це свого роду "регулятор", що упорядковує теоретичну систему і таким чином визначає логіку наукового мислення. Ігнорування методології може бути головною перепоною на шляху розвитку земельного менеджменту, в результаті чого можуть виникати проблеми як у практичній його діяльності, так і у всій системі управління земельними ресурсами. При цьому потрібно відзначити: формування методологічних засад українського земельного менеджменту ? це один з позитивний результатів земельної реформи в аграрному секторі. Через запізнення або, скажімо, відсутність такого методичного забезпечення процеси земельної реформи відбуватимуться уповільнено, гальмуватиметься виконання покладених на неї завдань у сенсі створення умов ефективного використання і охорони земельних ресурсів та ін. Тільки розвиток земельного менеджменту, широке впровадження його в реальне життя може дати новий поштовх для подальших істотних зрушень в реалізації земельної реформи. При цьому автор вважає недоцільним, навіть шкідливим, калькування, імпортування зарубіжних ідей та прийомів (не з ідеологічних мотивів) земельного менеджменту. Адже "так само, як тіло відчуває орган донора, організації важко пристосовувати до своїх потреб елементи, привнесені ззовні /40/1)". З позиції історичних, економічних, етнічних, організаційно-технічних, соціальних, культурних, психологічних тощо факторів цілком закономірно виникає питання про необхідність пошуку власного шляху розвитку вітчизняного земельного менеджменту з урахуванням фундаментальної ролі і значення українських земель, їх ментальності і особливого місця в біосфері. Правда, це не означає, що при цьому будуть нехтуватися найцінніші здобутки світової теорії і практики менеджменту. Навпаки, автор на основі глибокого аналізу, під кутом зору "цілей і результатів", зробив спробу наукового осмислення розвитку українського земельного менеджменту в сучасних умовах становлення ринкових відносин і в контексті невід'ємного зв'язку з досягненнями світової та вітчизняної управлінської науки з метою розробити оптимальний методологічний проект земельного менеджменту, завдяки якому можна було б вийти на рівень панування "добробуту для всіх" у гармонії з земельними ресурсами.
Особливе значення у формуванні функціонально-пізнавального навантаження цієї галузі знань мають такі джерела, як безпосереднє вивчення досвіду українських землевпорядних та ін. організацій, аналіз новаторських поглядів у системі управління земельними ресурсами. Підкреслимо: якщо розглядати земельний менеджмент як нову галузь знань, очевидна потреба в з'ясуванні специфічних ознак, які відрізняють його від інших галузей. До цих ознак належать предмет земельного менеджменту, принципи і методи, на яких базується дана галузь, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є визначення предмету "земельний менеджмент", тобто визначення якісного змісту цієї галузі менеджменту.
Аналіз економічної та спеціальної літератури в галузі земельних відносин свідчить: вітчизняні науковці і практики досі не запропонували науково обґрунтованого визначення предмету земельного менеджменту, оскільки останній лише вступає на шлях свого розвитку в умовах ринкової економіки. В процесі тривалих наукових пошуків автору вдалося дослідити, що предметом земельного менеджменту є оптимізація земельних відносин між фізичними і юридичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Розвиваючи думку в цьому контексті, важливо зазначити: кожна галузь знань визначається певним категорійним апаратом, завдяки якому розкривається її суть і практичний зміст. Це означає, що виникає необхідність визначення поняття "земельний менеджмент". Відомий закордонний вчений Г. Ларсон стверджує: земельний менеджмент ? це діяльність, спрямована на досягнення поставленої мети у використанні земельних ресурсів [50, С. 29]. Вітчизняний науковець М.О. Володін присвятив вивченню цієї проблеми багато років. І він зазначив [49; 50], що земельний менеджмент ? це діяльність з обслуговування землекористування, яка його територіально забезпечує, юридично захищає, а також економічно й екологічно обґрунтовує, збалансовуючи при цьому потреби особи з інтересами суспільства.
Кожна з наведених думок несе в собі певне змістове навантаження, хоча визначення мають дещо розпливчастий, неоднозначний характер. У цьому сенсі ми висловлюємо свою точку зору, яка відрізняється від точок зору згадуваних авторів. Суть її в тому, що земельний менеджмент ? це інтеграційний процес, що спрямований на вирішення конкретних проблем в реалізації соціальних, економіко-екологічних задач в системі управління земельними ресурсами .
Характеризуючи земельний менеджмент як галузь знань, вважаємо вагомим визначення його закономірності та принципів. Закономірність земельного менеджменту відображає суттєві, причинно-наслідкові зв'язки між його окремими елементами. Знання і застосування закономірностей у практиці земельних менеджерів посилюють цілісність і упорядкованість системи управління земельними ресурсами. Ігнорування їх неодмінно веде до застою, д