Вы здесь

Клініко-імунологічні показники та морфологічні зміни органів імунної системи при бактерійних менінгітах та менінгоенцефалітах

Автор: 
Мотлохова Оксана Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003686
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Стан імунітету при бактерійних менінгітах та менінгоенцефалітах

ІС - це система захисту, що контролює сталість клітинного та гуморального складу організму [112].
Загальновизнано, що вона є регулятором життєво важливих функцій організму в тісній сукупності з нервовою та ендокринною системами [113-116].
Часті стресові ситуації, напружене екологічне оточення несуть у собі першопричину активізації хвороботворних факторів, послабляють організм і роблять його беззахисним перед різними інфекційними агентами [117-119].
У численних публікаціях докладно описані нейроендокринні, метаболічні, серцево-судинні, імунологічні та інші розлади, що виникають унаслідок стресу. Зокрема, є дані про наявність ознак ураження ряду підкіркових ядер головного мозку. Підкіркові центри (в основному, у межах лімбіко-ретикулярної системи), що забезпечують скоординовану перебудову роботи всіх систем підтримки гомеостазу, під час стресу переходять у режим інтенсивної роботи. При цьому мітохондріальний апарат нейронів цих центрів переключається на шлях метаболізму, що супроводжується надлишковим утворенням вільних радикалів. Останні ушкоджують як самі мітохондрії, так і нейрони. Уражена в процесі стресу, ЦНС втрачає ефективність в узгодженні комплексу реакцій, необхідних для виживання організму в умовах тяжкої інтоксикації, що розвивається при багатьох інфекційних захворюваннях [120]. О.Д. Ягмуров (1999) відзначає, що при стресі відбувається пригнічення проліферації та диференціювання імунокомпетентних клітин [121].
Прийнято виділяти центральні (тимус, кістковий мозок або пейєрові бляшки кишечнику) та периферичні (мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка, кров) органи ІС [122].
Відомо, що особливе місце у лімфоїдному апараті належить тимусу. Сучасні уявлення про функціональне призначення тимуса дозволяють стверджувати, що саме він є центральним органом імуногенезу, необхідним як для становлення, так і для збереження імунологічної компетенції організму [123, 124]. Тимус розглядається як "інформаційний центр" ІС [125]. Його важливою особливістю є постійно високий рівень мітозів, що не залежить від антигенного подразнення.
Періваскулярна сполучна тканина, що оточує судини мозкової речовини, ? це кінцевий шлях для Т-лімфоцитів і, можливо, перше місце зустрічі з екстратимусним оточенням, з чужорідними Аг [125].
Між кірковою та мозковою речовиною відзначається бар'єр, утворений макрофагами. У мозковій речовині виявлені дендритні клітини кістковомозкового походження й епітеліальні клітини, що відрізняються від таких у кірковій речовині наявністю ширших відростків, слабко пофарбованою цитоплазмою та пухким ядром [126-129].
Кірковий шар тимуса заселений нечисленними лімфоцитами та містить наповнені жировими вакуолями численні макрофаги. Характерна інфільтрація мозкової та кіркової речовини плазматичними клітинами, спостерігається порушення тісних з'єднань між тимоцитами та епітеліальними клітинами [130].
Є дані про те, що епітелій тимічних тілець відіграє роль в імунній функції тимуса [131]. M. Kendall (1981) показав, що ці тільця можуть акумулювати Аг. Імовірно, стимуляція Аг може збільшити число та розмір тілець [132]. Існує також думка, що тимічні тільця виконують фагоцитарну функцію [133]. Зниження активності тимусного епітелію як середовища мікрооточення та джерела гуморальних факторів призводить до інволюції тимуса при старінні й після впливу ушкоджуючих агентів. "Розквіт" тимуса обумовлений найбільш високою активністю його епітелію [134]. Встановлена наявність тісного взаємозв'язку між тимоцитами й епітеліальними клітинами [135].
Тимус дозріває до 5 років і досягає максимуму розвитку в пубертатний період. З віком відзначається інволюція органа. В осіб 50 років сполучна та жирова тканина складає 88-89% [130]. За даними J.G. Simpson et al. (1975), до 17 років на долю лімфоїдної паренхіми тимуса припадає до 50-55% маси всього органа, до 60 років - лише 10% [136]. При цьому тимус цілком не втрачає функціональної активності [137].
Інволюція структур тимуса супроводжується істотними функціональними змінами, ослабленням міграційних процесів клітин лімфоїдного ряду, зниженням продукції біологічно активних речовин. Клітинний склад мозкової речовини органу в дорослих не відрізняється від такого в дітей [138]. У тимусі супресори переважають лише в молодому віці, в людей похилого віку більше хелперів та кілерів [139]. Z. Ge (1992) підтверджує, що з віком число природних кілерів знижується [140]. У літніх людей розщеплення Аг дендритними клітинами не пошкоджено. Типові реакції лімфоцитів - експресія CD3 рецепторів, які розпізнають Аг, та синтез рецепторів для IL-2, що необхідний для клональної експресії активованих Т-лімфоцитів, ? значно пригнічуються. Це, мабуть, теж пов'язано з віковою інволюцією тимуса в людей похилого віку. Функції гранулоцитів - окисний метаболізм, синтез медіаторів та їхнє виділення - залишаються нормальними [141].
Ранній початок інволюції тимуса, природно, не може не вплинути на загальний стан ІС людини.
Одним з основних органів периферичної ланки ІС є селезінка. Саме в ній відбувається розпізнавання антигену, який надходить у кров. Тут здійснюється проліферація та диференціювання Т- і В-лімфоцитів, їхня активація, а також продукція і секреція специфічних антитіл [142]. G.I. Struchko (1998) в експерименті на пацюках показав, що видалення селезінки призводить до посилення функціональної активності тимуса, зокрема, до підвищення проліферативної активності епітеліоцитів з наступним збільшенням синтезу біогенних моноамінів [143]. За 2 місяці після спленектомії синтез біогенних моноамінів слабшає. На думку автора, це виявляється вираженим порушенням диференціювання тимоцитів та їхньої міграції у кров з подальшим розвитком недостатності клітинної ланки імунітету.
У нормі в червоній пульпі селезінки між венозними синусами виявляються селезінкові тяжі, які складаються з волокнистої сполучної тканини та розташован