Вы здесь

Медіаполітична система в сучасній Україні (інтегрована комунікаційна модель).

Автор: 
Демченко Сергій Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U003713
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2

ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ"

2.1. ЗМК у політичній системі сучасного українського суспільства
Засоби масової комунікації вже досить давно перетворились на один із найважливіших політичних інструментів сучасного суспільства. Це сприяло розширенню їх функцій від власне інформування до серйозного впливу на інші громадські установи та інституції. Серед них - не лише політика, а й освіта, релігія, масова культура тощо. Абсолютно очевидно, що вони відіграють важливу роль у формуванні, функціонуванні та еволюції суспільної свідомості. Адже сьогодні немає такої події або явища в країні чи світі, яка б не сприймалася та не інтерпретувалася через і за допомогою ЗМК [див.: 66].
Проте ті радикальні зміни, які відбулися після розпаду комуністичної імперії та утворення на її основі незалежних держав, докорінно змінили роль та функції масової інформації. Здавалося, що її основна функція буде тепер відповідати розповсюдженому у західних країнах розумінню і полягати у тому, щоб:
* постачати суспільству новини, щоб задовольнити інформаційні потреби споживачів;
* вивчати діяльність уряду для посилення громадського контролю;
* забезпечувати вільну дискусію у суспільстві.
Проте шлях, яким наші ЗМК здобували свободу від тоталітарних догматів, вніс у цю чітку і прозору картину чимало нових елементів та нюансів, які повели вітчизняні медіа в іншому напрямі.
Зміни почалися з "перебудовою", основою якої стала "гласність". Говорячи про її значення в лекції для студентів журфаку МДУ, колишній президент СРСР М.С.Горбачов констатував: "Дехто стверджує, що горбачовська гласність зруйнувала країну. Але без гласності не було б змін" [60, с. 3]. Не було б змін, якби не зникли так звані теми не для критики, що стосувалися високопоставлених чиновників, політичних фігур чи керівників, військових питань чи питань безпеки країни. Не випадково М.С.Горбачов у цій же лекції звернувся до афоризму: "Надто багато свободи не буває" [60, с. 6].
Майже одночасно за порівняно короткий відрізок "гласності" зруйнувалась колишня модель ЗМК, яку відомий російський дослідник Я.М.Засурський слушно визначив як "інструментальну" ("авторитарну") [86, с.8]. Особливістю такої моделі було те, що медіа залишалися лише інструментом у руках єдиної партії й тогочасних державних структур. Цей інструмент використовувався і з пропагандистською метою, і для придушення будь-якого вільнодумства та інакомислення (в Україні це була послідовна боротьба з так званим "буржуазним націоналізмом"). Ця модель не просто позбавляла медіа самостійності, але й підміняла інформування агітацією та пропагандою. Широко відомий гіркий журналістський жарт тих часів: ""Правда" - без правди, а "Известия" - без новин...".
До речі, і згадуваний уже М.С. Горбачов скористався особливостями тогочасної моделі ЗМК, змусивши їх працювати в інтересах "гласності". Це була нагальна трансформація інформаційної моделі в інтересах демократизації суспільства.
Важливо, що роль "інструмента" не задовольняла ні ЗМК, ні журналістів. Ось чому розпочався могутній рух, який часто виходив за межі, встановлені реформаторською частиною партійної верхівки. Відомий афоризм "Один "Взгляд" и СССР не стало" (йдеться про популярну в той час телепередачу) лише на перший погляд здається гіпертрофованим. Насправді у цей період збіглися політична та інформаційна революції, які пліч-о-пліч вирішували завдання суспільної перебудови, хоча кожна з них лише їй притаманними засобами.
"Уже нинішнє покоління, - зазначав у зв"язку з цим патріарх українського журналістикознавства В.Й.Здоровега, - пережило декілька типів масової комунікації: від безжально-тоталітарного, через дозовано-демократичний аж до демократично-мітингового. Всі вони так чи інакше живуть у генній пам'яті сучасного суспільства і особливо - його владців. Рецидиви того чи іншого постійно виникають то в одному, то в іншому місці" [88, с. 17].
Саме в цей період ЗМК не просто проникають у політичну сферу, а й перетворюються чи не на один із найважливіших чинників реалізації політичного процесу. Медіа виявили здатність прямо апелювати до громадськості, оминаючи такі традиційні суспільні інститути, як політичні партії та організації, церква, школа, сім'я тощо. ЗМК починають виступати активним суб'єктом політичного життя. У пересічного громадянина формується уявлення, що демократія - це коли політику роблять не в кабінетах чи стінах парламентів, а на шпальтах популярних видань чи на телеекрані. А якщо не політику, то політиків точно.
Досить згадати кар'єру першого президента України Л.М.Кравчука, який у свідомості телеглядачів утвердився як публічний політик під час знакових для країни теледебатів з лідерами Народного Руху. Або поновимо в пам'яті довгий список журналістів, публіцистів, письменників, обраних за часи перебудови та в перші роки незалежності до парламенту та рад різних рівнів. Для чого журналісти і публіцисти були потрібні парламенту, для чого парламент був потрібен журналістам та публіцистам, - ніхто не знав, та й думкою такою не переймався. Це був своєрідний символ - знак єднання політики і журналістики, який обіцяв ще невідомі нашим співгромадянам результати.
Нереалізовані позитивні очікування дієвості від ЗМК дуже скоро почали формувати навколо преси негативне поле, що спричинило кризу очікувань. Для самих же журналістів дуже скоро стало зрозумілим, що замість обслуговування влади, як це було раніше, необхідно переходити до задоволення інформаційних потреб споживачів. Перехід до нових відносин із суспільством давався ЗМК важко, хоча "ринкова" теорія їх розвитку у нас була давно відома.
Показовим є приклад колишньої республіканської молодіжної газети "Комсомольское знамя": спроба перетворитися на позаідеологічне задерикувате видання для молоді під назвою "Коза" не мала успіху. Це спонукало колектив редакції піти чи не на відчайдушніший крок - змінити назву на претензійний у даному випа