Вы здесь

Проблема теодицеї у релігійній філософії Миколи Бердяєва та Лева Шестова.

Автор: 
Сичевська-Возняк Олена Максимівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003945
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. АНТРОПОДИЦЕЯ МИКОЛИ БЕРДЯЄВА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ СВОБОДИ І ТВОРЧОСТІ

2.1. Витоки філософського вчення М. Бердяєва

Аналіз проблеми антроподицеї як провідної теми філософії Бердяєва необхідно, на наш погляд, розпочати з питання про період її виникнення та попередників філософії М. Бердяєва.
Микола Олександрович Бердяєв (1874 - 1948) - відомий філософ "київського кола", пройшов складний шлях становлення та розвитку у своїй творчості. З приводу виокремлення етапів духовної еволюції Бердяєва існують дуже великі розбіжності. Деякі дослідники не наважуються взагалі робити поділ творчості мислителя на періоди, враховуючи всю складність завдання. Інші ж в основу поділу на періоди кладуть хронологічний критерій (1 підхід), тематичний критерій (2 критерій) або критерій за місцем проживання (3 критерій).
Так, німецький мислитель Б. Шульце, який належить до прихильників хронологічного поділу, в творчості М. Бердяєва виділяє три етапи: 1) марксистський соціалізм; 2) кантівський критицизм та ідеалізм; 3) містичний реалізм [Див.: 260, 17]. На наш погляд, виокремлення першого та другого етапу не є зовсім вірним. Адже спочатку своєї творчої кар'єри М. Бердяєв був не ортодоксальним, а критичним марксистом та намагався поєднати соціальну теорію К. Маркса з етикою І. Канта. Крім цього, поділ Б. Шульце неповний, хоча тут слід було б врахувати, що книга Б. Шульце написана у 1938р. [260, 19]
Серед радянських дослідників проблема періодизації найбільш детально висвітлена О. Єрмічьовим, який в основу поділу поклав хронологічний аспект. В авторефераті своєї кандидатської дисертації він наступним чином періодизує творчість філософа:
1) неокантівський період (1899-1901),
2) критичний (1901-1904), коли філософ намагався переосмислити ідеї різноманітних концепцій у філософії та знайти свій шлях,
3) період містичного реалізму (1904-1911), коли він розробив свою онтологію та гносеологію,
4) період "філософії творчості" (1911-1927), коли М. Бердяєв розробив свою концепцію свободи,
5) серединний період (1927-1934), коли він розробив поняття екзистенції та об'єктивації та
6) пізній період, коли філософ створив свою есхатологічну метафізику [Див.: 92, З-4].
В наступній своїй роботі О. Єрмічьов щодо еволюції М. Бердяєва наголошує на двох поворотних пунктах його духовної біографії: 1)1 904-1905 pp., коли філософ виклав вже основні свої ідеї та 2) 1931-1937 - час "кінцевої орієнтації на екзистенційний суб'єкт як на центр буття" [92, 7]. І, нарешті, в примітках до книги "М.О.Бердяєв: pro et contra" Єрмічьов виділяє такі періоди:
1) 1898-1900 - марксистський період,
2) 1901-1904 - неоідеалістичний;
3) 1904-1916 - період філософського самовизначення М. Бердяєва. Цей період складається з двох відрізків. Перший відрізок (1904-1907) - перехід від неоідеалізму до містичного реалізму. Другий (1907-1916) - написання книг "Філософія свободи" та "Сенс творчості",
4) 1917-1922 - ці роки не складають самостійного періоду в його творчості,
5) 1922 до кінця життя [Див.179, 518-522].
До прихильників критерію за місцем проживання в основі поділу біографії М. Бердяєва належить К. Сігов. Він виділяє три періоди в творчості філософа:
і) київський,
2) російський,
3) зарубіжний, підкреслюючи при цьому домінуюче значення просторової координати і, особливо, Києва для становлення Бердяєва як філософа [Див.: 212, 7б-77].
Дійсно, Київ став для Бердяєва моделлю міркувань щодо ролі духовної культури в сучасному світі. Ось як він згадує про Київ: "все моє дитинство та отроцтво пов'язано з Липками. Оцей світ був дещо іншим, ніж Печерськ, світ дворянський та чиновницький, більш зачеплений сучасною цивілізацією, світ, схильний до веселощів, який Печерськ не припускав... У Києві завжди відчувалося спілкування із Західною Європою" [43, 17]. Велике значення архитектоніки Києва і помітний вплив його на світогляд Бердяєва відзначають також І. Бичко, В. Скуратівський та ін. Зокрема, Скуратівський "розглянув симптоматичну подібність біографій: і Бердяєв, Булгаков, і Шестов починали як марксисти, потім переорієнтувалися. Чому? Киів, демонструючи "застиглу історію", містичний зв'язок з абсолютом, зокрема барочні моделі мислення, спонукав філософів "вийти з часу" [225, 27].
Третім підходом за критерієм поділу творчості М. Бердяєва виступає домінуюча на той момент тема в його філософії .Так, відомий мислитель В. Зіньковський виділяє чотири періоди в творчості філософа, підкреслюючи, що вони виражають різні аспекти його філософії [98, 64]:
1) етичний,
2) релігійно-містичний,
3) історіософський,
4) персоналістичний.
Мислитель еміграції Ф. Степун виділяє три кола в філософїї Бердяєва: "перше коло", головними поняттями якого є свобода, Бог та зло на яких ґрунтується вся філософська система М. Бердяєва. Друге коло - роботи з історії філософії. "До третього, більш периферійного, кола належить все, що Бердяєвим було зроблено в культурно-політичній публіцистиці" [223, 231].
Безумовно, кожна із згаданих періодизацій має свій сенс та своє логічне та теоретичне обґрунтування. Однак, виходячи з теми дисертаційного дослідження, наважимося дати свою періодизацію, намагаючись об'єднати хронологічний та тематичний підхід (при цьому розуміючи умовність такого поділу):
1) період становлення, переважання гносеологічних проблем;
2) космологічно-творчий - період оформлення основних ідей філософа - примат свободи над буттям, теодицея та антроподицея, проблема андрогіна;
3) серединний період - розробка антропологічної проблематики, осмислення складових антроподицеї;
4)онтологічний - доля людини в цьому світі, проблеми культури та історії;
5) есхатологічний -пізній період, осмислення ідеї про кінець земного життя людства в історії, есхатологізація антроподицеї.
Така періодизація дозволяє підкреслити, по-перше, період, коли виникли оригінальні