Вы здесь

Екзистенціальний потенціал постнекласичної науки (соціально-філософський аналіз)

Автор: 
Зуєв Андрій Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003997
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ГУМАНІСТИЧНІ РЕФЛЕКСІЇ
ТЕОРІЙ ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ НАУКИ

Епістемологія, ввівши нове означення для описання сучасної науки - постнекласичний тип наукової раціональності, тим самим надала значного потенціалу філософським розробкам, які досліджують суспільні та особистісні фактори розвитку наукового знання. Сама епістемологія наповнюється елементами соціальної аксіології, персоналістичне тлумачення участі вченого в процесі наукового дослідження вже не викликає категоричного заперечення. Водночас, в теоретичну суперечність вступають одразу три дискурси: по-перше, концепції, що відстоюють автономність розвитку наукового знання від зовнішніх чинників; по-друге, теорії соціокультурного релятивізму, які доводять принциповість суспільних факторів впливу на прогрес науки і техніки; по-третє, дослідження, що передбачають активну участь в процесі росту наукових даних особистісних характеристик науковців, їх духовно-творчого потенціалу.
Важливим завданням сьогоднішньої філософії науки є ефективне збалансування всіх теоретичних течій. При чому, синхронізація їх концептуальних положень повинна, не відкидаючи теоретичних здобутків, враховувати реалії сучасного суспільно-політичного та фінансово-економічного розвитку. Окрім того, перед соціально-філософськими розробками постає актуальне завдання пошуку реальних шляхів гуманізації науки як практичної діяльності, що впливає на розвиток суспільства і особистості, так і її теоретично-парадигмального образу, який формує подальші шляхи концептуалізації феномену науково-технологічного розвитку.

2.1. Персоналістична модальність ідеалу наукового пізнання
Загалом важко визначити певні ознаки чи характеристики, які роблять науку власне наукою. Більш того, сьогодні наука має таку кількість своїх виразів та вимірів діяльності, існування та функціонування, що таке визначенняне мало б, власне, значення і якоїсь цінності. З іншого боку, переважна більшість досліджень у філософії науки спрямована саме на змалювання феномену науки в її цілісності, і така цілісність дуже рідко заперечується. "Наука являє собою внутрішнє єдине ціле. Розділення її на окремі галузі зумовлено не стільки природою речей, скільки обмеженою здатністю людського пізнання" [210, 184]. Таким чином, може виникнути питання як про доцільність філософських досліджень науки, так і про мету науки як такої. Звичайно, це питання турбувало будь-якого дослідника і науковця. Цікаву відповідь на питання про певну мету науки дав Т. Кун, на думку якого, "мета науки полягає саме у вирішенні загадки свого власного існування" [224, 75]. Звідси постає інше питання: на яких же раціональних підставах ґрунтуються філософські дослідження феномену науки? Такими підставами, на нашу думку, є дві взаємопов'язані проблеми: проблема розвитку наукового знання і проблема місця власне людини в цьому розвитку.
Абсолютна більшість досліджень у філософії науки присвячена розгляду саме цих проблем. В чому є корисність науки, якщо, постійно відшукуючи об'єктивну істину, вона сама постійно відкидає постулати, які раніше оголошувала істинними? Ось яку відповідь на це питання дає в своїй праці "Про науку" А. Пуанкаре: "Наука передбачає; і саме тому, що вона передбачає, вона може бути корисною і може слугувати правилом дії. Її передбачення часто спростовуються фактами: це доводить, що наука недосконала, і якщо я додам, що вона завжди залишиться такою, то я певен, що принаймні це передбачення ніколи не буде спростоване" [222, 329 - 330]. Більш того, сьогодні ми з певністю можемо говорити і про те, що чим більшим стає масив людського достовірного (великою мірою) знання, тим більше розширюється масив наукової проблематики, ширшим стає горизонт невідомого [45, 349]. Проблема саморозвитку наукового знання залишається сьогодні однією з таких, що дуже широко розглядається. В рамках нашого дослідження ми маємо звернути особливу увагу на один з аспектів цієї проблеми, а саме на місце людини, суб'єкта наукового пізнання у процесі такого саморозвитку науки.
У зв'язку з цим нового актуального значення набуває розгляд найавторитетніших теорій, що розвивають так званий постнекласичний образ науки і особливе місце в такій науці людини. Особливо детально, з нашої точки зору, доцільно розглянути дослідження проблеми суб'єкта наукового пізнання в постнекласичній науці в працях таких визнаних авторитетів в цьому питанні, як Майкл Полані, Стівен Тулмін, Томас Кун, Пол Фейєрабенд. Саме в працях цих представників філософії науки добре прослідковується перехід від некласичного до постнекласичного типу наукової раціональності, а також зміна епістемологічного статусу суб'єкта в процесі такого переходу. Ми підкреслюємо саме епістемологічне значення суб'єкта, адже саме епістемологія спрямована на вияв основ пізнавального процесу в цілому, а також основ знання про реальність та умов їх істинності.
В цьому контексті важливого значення набуває відмінність різних типів наукової раціональності з огляду на проблему місця суб'єкту наукового пізнання в процесі наукового дослідження. Грунтовно така класифікація проводиться у працях російських дослідників В. С. Стьопіна [251, 187 -188], Є. А. Мамчура, Н. Ф. Овчинникова, А. П. Огурцова [146, 340 - 343]. Особливу увагу в цій класифікації необхідно приділити тому факту, що в процесі змін типів наукової раціональності мінялося і місце суб'єкта в процесі наукового дослідження, який до того ж знаходиться нібито між двох ціннісних комплексів: масивом внутрішньонаукових цінностей і цілей та масивом цінностей соціальних.
Класичний тип наукової раціональності, центруючи увагу на об'єкті, прагне при теоретичному поясненні та змалюванні елімінувати все, що стосується суб'єкта, засобам та операціям його діяльності. Така елімінація розглядається як необхідна умова отримання об'єктивно-істинного знання про світ. Цілі та цінності науки, що визначають стратегії досліджень та способи фрагментації світу, на цьому етапі, як і на всіх інших, детерміновані світоглядними настановами