Вы здесь

Кадрове забезпечення органів загальної та політичної поліції Російської імперії у кінці XVIII – на початку XX ст.: історико-правове дослідження (на матеріалах українських губерній)

Автор: 
Любар Микола Григорович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U004177
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КАДРИ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ У КІНЦІ ХVIII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XІX СТ.
2.1. Кадрова політика самодержавства щодо поліції у кінці ХVIII ст.

Система органів загальної (загальногромадської) поліції, яка функціонувала в Російській імперії в другій половині ХІХ ст. і була підпорядкована місцевій адміністрації, складалася в основному в результаті поліцейської реформи 60-х років.
З метою ґрунтовного аналізу причин, що викликали реформування поліції у 60-х роках ХІХ ст., доцільно розглянути в загальних рисах систему поліцейських органів Російської імперії в кінці XVIII - першій половині ХІХ ст.
Ця система склалася на основі "Установлень для управління губерній" 1775 р. [54]. Згідно з цим законом провадився новий адміністративно-територіальний поділ імперії. Провінції ліквідувалися, а число губерній зростало до 50. Передбачалося створення губерній та повітів за кількістю податного населення, яке мешкало на відповідних територіях. Дві-три губернії об'єднувалися в намісництво. Намісництва, а також окремі губернії очолювали намісники (генерал-губернатор, головнокомандуючі). Ці посадові особи керували всією адміністрацією в губернії, курирували суди, їм підпорядковувалися війська, які перебували на території намісництва.
Намісник був головою намісницького (губернського) правління, до якого входив губернатор та 2 радники. Намісники та губернатори призначалися на посади імператорською владою, радники - Сенатом.
На намісницькі (губернські) правління покладалося керівництво місцевою поліцією. Намісницьке (губернське) правління було органом управління загальної компетенції, а намісник проголошувався господарем губернії.
Згідно з "Установленнями" у повітах управління поділялося на міське і власне повітове. Здійснення поліцейських функцій у повіті покладалося на колегіальний орган - нижній земський суд, який підпорядковувався безпосередньо намісницькому правлінню [54, ст. 225]. Нижній земський суд був головним органом повітового управління в усіх губерніях, крім Таврійської, де всі функції місцевого управління здійснювалися безпосередньо губернаторами, казенною і виконавчою палатами, а також палатами кримінального і цивільного суду [55, с. 70].
Нижній земський суд складався із земського справника або капітана (голова), який обирався дворянством, і двох або трьох засідателів від дворянства та двох - від поселян. Повітовий поліцейський орган обирався на 3 роки і його склад затверджувався губернатором. Однак ні нижній земський суд, ні земського справника не можна було у повній мірі назвати органами влади (управління) загальної компетенції. Їх функції визначалися таким чином: "1. земська поліція або благочиння; 2. виконання законів; 3. виконання наказів правління" [54, ст. 224]. Таким чином, нижній земський суд розглядався (виходячи із широкого розуміння поліції у той час) як виконавчий орган широкої компетенції з переважно поліцейським функціями.
За способом заміщення посад повітової поліції, нижній земський суд в Україні мав одну істотну особливість: виборність членів суду від сільських обивателів була характерна лише тільки для Слобідсько-Української губернії і незначної частини інших земель. В інших українських губерніях, на відміну від великороссійських, земський справник і засідателі вибиралися з дворян чи найчастіше призначалися "від корони", тобто спочатку намісником і намісницьким правлінням, а потім, у другій половині XIX століття, Сенатом за поданням губернаторів і з узгодженням у Міністерстві внутрішніх справ. Про таку особливість яскраво свідчить один з ордерів по керуванню Катеринославським намісництвом, у якому намісницьке правління радить наміснику не визначати ні на яку службу засідателя нижнього земського суду Маріупольського повіту поручика Аврасима Шиврова і секретаря, прапорщика Григорія Щеклова, відсторонених від своїх посад за грубість, брутальні вчинки і неслухняність по службі [55, с. 48-49]. Основною причиною такої відмінності була недовіра до українського населення з боку царського уряду.
Діяльність чиновників нижнього земського суду контролювалася губернським правлінням. Саме губернське правління було тією сполучною ланкою, що контролювало поліцейську роботу земських судів, про що свідчать документи, що носять "спонуку до виконання", наприклад: "Спонука до виконання вимоги адресоване Ізюмському земському суду зі Ставропольського суду з приводу бурлаки Мартина Лебедєва, переслана Харківським губернським правлінням [56, арк. 2 - 6]. Усі порушення чиновників земської поліції, скарги, а також справи про зловживання по службі розглядалися палатою карного суду чи намісництва губернії.
Безпосереднє відправлення поліцейських обов'язків чи так званих поліцейських повинностей покладалося на нижніх чинів земської поліції - десяцьких і соцьких. Перебуваючи у прямому підпорядкуванні повітового справника, десяцькі і соцькі, обрані на посаді від селян, зобов'язані були постійно перебувати в розташуванні їхньої ділянки і безвідлучно наглядати за спокоєм і порядком серед жителів селищ. Відповідно до закону у виборі соцьких і десяцьких земської поліції брали участь: "сільські обивателі усіх узагалі звань, крім селян поміщицьких" [57]. Вибори цих нижніх чинів земської поліції проводиился наприкінці року з числа "достатніх і непідозрілих селян, також без розходження звань і відомств" [57].
Роль нижніх земських судів у судочинстві визначалася законом досить суперечливо. За ст. 110 "Установлень для управління губерній" він виконував вироки (за винятком позбавлення життя, гідності та торгової страти), що були призначені повітовим судом та нижньою розправою, а за ст. 232 нижній земський суд провадив слідство за правопорушеннями на місці та виносив вироки, які могли бути оскаржені в апеляційному порядку у верхньому земському суді. Конкретно повноваження нижнього земського суду не були визначені. Він, мабуть, повинен був розглядати всі правопорушення, що на сільській території повіту не входили до компетенції безпосе