Вы здесь

Трансформація проблеми свободи у структуралізмі: компаративний аналіз філософських вчень К. Леві-Стросса та М. Фуко

Автор: 
Дєдяєва Ірина Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U004216
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2 Методологічна та соціально-політична програма структуралізму: спроба
трансформації суб’єкта класичної метафізики в моделях К. Леві-Стросса та
М. Фуко 79
2.1. Специфіка методу К. Леві-Стросса як основа філософського
вчення мислителя 79
2.2. Ревізія основоположних функцій свідомості людини у методологічній програмі
“археології історії” М. Фуко 99
2.3. Переосмислення взаємовідносин соціальних структур та індивіда в концепції
“надраціоналізму” К. Леві-Стросса 110
2.4. Особливість тлумачення М. Фуко природи людини: суб’єкт як продукт
історично визначених “практик” та “дискурсів” 131
В И С Н О В К И 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 160
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Суспільство, шляхи його формування й розвитку,
структурні компоненти соціального цілого та їх співвідношення є предметом
соціально-філософських теорій протягом всього розвитку філософської думки.
Важко назвати таку сучасну соціально-політичну теорію або такий філософський
напрям, які не зверталися б до прав людини, до проблем свободи особистості. Ці
проблеми торкаються найсуттєвішого в житті людей, ступінь їх вирішення є
критерієм соціального прогресу, показником істинних цінностей життя та
культури. Це найважливіші питання із всіх, які тільки може ставити перед собою
філософія. Інтерес до них особливо зростав у переломні моменти історичного
розвитку народів: тоді особистість ставала предметом дослідження практично всіх
розділів філософії і соціально-гуманітарного пізнання.
Проблема реалізації людиною своєї свободи, а отже, проблема оптимальної
гармонізації відносин особистості і суспільства, громадянина і держави
проходить крізь всю історію суспільної думки, яка робить спроби відповіді на це
питання, але частіше просто констатує його наявність. Ось така констатація
звучить у В.Г. Бєлінського “Жива людина несе у своєму дусі, у своєму серці, у
своїй крові життя суспільства, вона хворіє його невдачами, знемагає його
стражданнями, цвіте його здоров'ям, блаженствує його щастям, поза своїми
власними, своїми особистими обставинами. Зрозуміло, у цьому випадку суспільство
бере з неї свою данину, відриваючи її від неї самої у певні моменти її життя,
але не підкоряючи її зовсім. Громадянин не повинен знищити людину, ні людина
громадянина. У тому й іншому випадку з’являється крайність, а будь-яка
крайність є завжди рідна сестра обмеженості” [20, с. 639].
Питання про свободу волі, про сутність та джерело свободи, про те, як
скористатися цією свободою, завжди було й залишається наріжним каменем
філософської думки.
Трансформаційні процеси, що зародилися в Україні у останнє десятиліття,
підвищили соціальну значущість досліджень, присвячених проблемі людської
свободи. Задумана реформаторами зміна базових соціальних інститутів –
економічних, політичних, культурних, як передбачалось, спрямовується на
усунення або ослаблення колишніх адміністративно-командних обмежників
індивідуальної волі.
Однак, проблема полягає в тому, що в нових умовах рівень індивідуальної свободи
у значної частини населення не збільшився, а зменшився, реформаційний процес
виявився обмеженням індивідуальної волі для дуже багатьох, а розширенням – лише
для одиниць.
Пояснити “втечу” людей від свободи (байдужість більшості суспільства до власної
долі, небажання або неспроможність скористатися новими правами, а тим більше
відстояти їх), виявити закономірності зміни свободи в ході реформ та з’ясувати
перспективи руху нашого суспільства до більшої розкутості особи можливо лише
шляхом дослідження концепцій, що, спираючись на теоретико-методологічні
досягнення філософії, разом з тим ґрунтуються великою мірою на детальному
аналізі емпіричних даних.
Тому актуальність теми визначається необхідністю врахування
всесвітньо-історичного досвіду, уроків минулого в ході перетворення України на
зламі XX-ХХІ століть на основі цінностей ліберальної цивілізації. Останні, у
вигляді удосконалення суспільних інститутів, отримали на Заході
фундаментального розвитку, але поле дослідження весь час розширюється,
з’являються нові проблеми. Відповідно, в філософії набули актуальності ідеї
критичної соціальної теорії, яка має справити вплив на інші сфери знання –
економічну, політологічну, соціологічну, історичну.
З цієї точки зору привертає до себе увагу французька філософська традиція, що
завжди вирізнялась соціально-політичною спрямованістю філософування, вирішенням
актуальних питань суспільного облаштування. Характерним прикладом її досвіду є
структуралізм – одна з найпомітніших світоглядних орієнтацій у західній
культурі другої половини ХХ ст., явлення якої на історико-філософській арені
спричинила, на думку дослідників, філософський та культурологічний бум. Адже
засновник напряму, К. Леві-Стросс виступив із спробою синтезу науки й
некласичної філософії у питанні щодо суті культури та способів її осягнення.
Резонансним виявився виступ представників структуралізму з питань, пов’язаних з
життєдіяльністю індивіда, його свободою та смислом життя. У досить своєрідній
пізнавальній перспективі вони стали трактувати проблему статусу конкретного
людського індивіда, його місця в суспільних структурах. На цих підходах
відбились як методологічні установки, пов’язані із визнанням пріоритету
“структур”, так і теоретичні дослідження антропологічної проблематики.
Проблематика свободи індивіда як “суб’єкта структурно впорядкованої реальності”
у структуралізмі є наскрізною. Для структуралістів смисл цієї проблеми не
прямий і простий, чому є свої причини. Оскільки структуралізм, що бере витоки у
лінгвістично-семіотичній традиції, часто просто інакше за