Вы здесь

Трансформація особистісного міфу як засіб розвитку особистості

Автор: 
Гуцол Світлана Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U000175
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АВТОНАРАТИВУ ЯК ФОРМИ ЗАКАРБУВАННЯ ОСОБИСТІСНОГО
МІФУ
У даному розділі представлено теоретико-методичні положення експериментального
дослідження; наведено результати психолінгвістичного аналізу текстів
автонаративів, у яких відбито внутрішньоособистісний досвід досліджуваних;
виділено та проаналізовано структурно-смислові й семантико-лінгвістичні
особливості текстів автонаративів досліджуваних залежно від їхнього рівня
самоактуалізації.
Оскільки мову можна розглядати як систему репрезентацій життєвого досвіду
суб’єкта, то правомірною є висунута нами гіпотеза про існування стабільних
текстових елементів, аналіз яких може призвести до визначення конкретних
особистісних характеристик авторів текстів. Із самого початку дана гіпотеза
мала максимально загальний характер та стосувалася пошуку будь-яких можливих
розбіжностей у текстах досліджуваних із високим та низьким рівнем
самоактуалізації, що визначався за допомогою опитувальника САМОАО
(“Самоактуалізаційний тест” – варіант тесту РОІ, що розроблений і адаптований з
урахуванням особливостей самоактуалізації в нашому суспільстві).
На даному етапі дослідження розв’язувалися такі завдання.
Виявити особливості тексту автонаративу як форми закарбування особистісного
міфу.
Розробити процедуру аналізу текстів автонаративів.
Виділити й проаналізувати психолінгвістичні особливості текстів автонаративів
залежно від рівня самоактуалізації їхніх авторів.
Відповідно до цих завдань було організовано експериментальне дослідження, що
складалося з двох етапів.
На першому етапі вивчався вплив рівня самоактуалізації особистості на
структурно-смислову організацію текстів автонаративів; на другому – залежність
семантико-лінгвістичних особливостей текстів автонаративів від рівня
самоактуалізації особистості.
У досліді взяли участь 4 групи по 32 учні 10-11 класів гуманітарної гімназії
№117 імені Лесі Українки м. Києва, які відрізнялися за величиною сумарного балу
самоактуалізаційного тесту.
Аналіз та узагальнення літератури з проблем наративної психології, текстового
аналізу, теорії самоактуалізації особистості дозволили нам сформулювати основні
концептуальні положення щодо сутності процесу породження тексту автонаративу як
форми закарбування особистісного міфу та розробити ефективну процедуру
психолінгвістичного аналізу текстів.
2.1. Характеристика методики експериментального дослідження
Ідея зв’язку свідомості зі структурами мови була впроваджена та глибоко
осмислена ще Ґ.В.Ф. Геґелем [72].
Мовне спілкування у процесі трудової діяльності спричинило формування
автокомунікації у формі внутрішнього діалогу із собою, що на думку М.М.
Бахтіна, є основою, механізмом свідомості [27-29].
Великий фундаментальний пласт культури утворено мовою. Ще В.Гумбольдт писав:
“Мова – це поєднана духовна енергія народу, дивовижним чином закарбована у
звуках, що своєю формою та через взаємозв’язок своїх звуків є зрозумілою для
всіх, хто нею говорить, і вона збуджує в них приблизно однакову енергію. Людина
вся не вкладається у межі своєї мови; вона є більшою за все те, що можна
описати словами; але їй доводиться вміщувати у слово свій невловимий дух, щоб
скріпити його чимось, та використовувати слова як опору для досягнення того, що
виходить за їх межі.
Різні мови – це зовсім не різні означення одного й того ж явища, а різні його
бачення” [84, 349].
Розвиток точних та природничих наук призвели до підвищення інтересу до
філософії мови та мовних проблем. Мовна форма ставлення до світу виражається у
висловлюваннях та їх переплетеннях – текстах. Ю.М.Лотман писав, що культура
взагалі “тяжіє до того, щоб розглядати створений Богом чи Природою світ як
Текст та прагнути прочитати повідомлення, що в ньому міститься” [156, 10].
Його ідеї є співзвучні з філософією М. Гайдеґґера, теорія пізнання якого
випливає з уявлення про Світ як про своєрідний онтологізований текст [296-298].
Відповідно, свідомість людини, що розкриває сенси через тексти, виступає мовним
началом. Але текст життя – це не просто метафора; це виходить за межі тексту у
вузькому розумінні. Роботи Ф. де Соссюра дали поштовх до вивчення будь-якого
явища культури як тексту [249]. Усе, що має відбиток людської думки, може
розглядатися як особливий текст. Зрозуміти текст – побачити його як вияв усієї
повноти та багатогранності культури його творця.
Для сучасних робіт із проблем текстового аналізу характерним є прагнення вийти
за межі вузьколінгвістичних досліджень та гіпотез, знайти шляхи комплексного
вивчення цього культурно-історичного, герменевтичного феномена. Вивчення
текстів як складових духовної культури народу є міждисциплінарним завданням.
Ще Ф. де Соссюр [249] та Ч. Морріс [194] відзначали тісний зв’язок семіотики та
психології. Яскравим прикладом плідної розробки теорії знаків у психології
виступають дослідження Л.С. Виготського [63] та Ч. Морріса [194] про значення
знаків у регуляції поведінки, М.М Бахтіна [28] про семіотичну організацію
свідомості, Ч. Осґуда [359; 360] в експериментальній психології .
У 50-ті роки Ж. Лакан та група його послідовників проголосили, що в основі
всієї теорії З. Фройда лежить модель мови. Ще у своїй першій монографії
“Афазія” З. Фройд намагався розвинути власну теорію мови, а в подальших
дослідженнях його увага концентрувалася на аналізі мовних питань. Пошуки сенсу,
втраченого у висловлюваннях, мові пацієнтів, становлять суть створеного З.
Фройдом психоаналітичного методу. За Ж.Лаканом, несвідоме структурується як
мова [134]. М. Еделсон, один з найяскравіших представників “лінгвістичного”
психоаналізу в США, в своїх роботах п