Вы здесь

Електрофорез цитостатичних препаратів у консервативній терапії хворих на рак стравоходу

Автор: 
Кондрацький Юрій Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U000187
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Ґрунтуючись на даних, викладених у огляді літератури, ми поставили перед собою
мету – розробити методики консервативного лікування хворих на рак стравоходу із
використанням електрофорезу цитостатиків.
Оскільки консервативному лікуванню підлягають різні категорії хворих на рак
стравоходу, а саме: первинно неоперабельні хворі (поширеність пухлинного
процесу, важка супутня патологія тощо), хворі із локальними рецидивами після
радикального лікування та хворі, в яких спостерігаються і рецидиви, і
метастази, – то, природно, що лікувальні методики і схеми для цих окремих
категорій пацієнтів також повинні бути диференційованими. У першу чергу це
стосується методики використання електрофорезу цитостатиків. Як ми бачили вище,
у 1980 році А.А.Кочегаров із співавторами [32] застосували
внутрішньостравохідний електрофорез. Нам здалося за доцільне використати цей
підхід, суттєво його удосконалив, для лікування хворих на місцевопоширений рак
стравоходу. З іншого боку для лікування хворих, в яких первинна пухлина
стравоходу була видалена, а лікуванню підлягали метастази у інших органах, або
пацієнтів, в яких первинна пухлина повністю обтурувала просвіт стравоходу, було
необхідним обрати інший шлях електрофоретичного введення цитостатиків.
Спираючись на літературні данні про ефективність надмалих доз
хіміотерапевтичних препаратів [127, 128], а також – на наукові положення про
підвищення ефективності лікарських речовин при введенні їх в організм за
допомогою електричного струму (активування, депонування, пролонгація дії тощо)
[109, 110, 111], ми зупинилися на зовнішньому (нашкірному) електрофорезі
цитостатиків.
2.1. Методика лікування хворих на рак стравоходу з використанням
внутрішньопорожнинного електрофорезу цитостатиків
У загальному вигляді розроблена методика лікування хворих із використанням
внутрішньопорожнинного електрофорезу полягає у курсі електрофоретичного
введення цитостатиків та у одночасовому курсі дистанційної променевої терапії.
Незважаючи на відому поширеність у медицині електрофорезу [109, 110, 111], як
такого, техніка проведення внутрішньопорожнинного електрофорезу до сьогодні
розроблена вкрай недостатньо.
Відомо, що для електрофорезу при захворюванні ЛОР-органів використовують
електроди-турунди [111], тобто ватні кульки, які змочують розчином препарату. В
середину такої туруни встромляють електропровідний дріт. Виготовлений таким
чином активний електрод щільно вставляють в носову порожнину. Зовнішній
пластинчатий електрод розміщають в області потилиці. Така конструкція
забезпечує щільне прилягання електроду до поверхні та гарні умови для
проведення електрофорезу. Приклад такого електроду зображений на рисунку 2.1
Рис. 2.1 Електроди-турунди для проведення електрофорезу лікарських речовин у
носовій порожнині.
Для електрофорезу жіночих статевих органів був розроблений більш широкий спектр
електродів-аплікаторів [111]. Вони мають дещо спільне. Майже всі електроди, які
застосовуються у гінекологічних фізіотерапевтичних клініках, базуються на
жорсткій металевій основі, на кінці якого розміщена активна пластинка
електроду. В одних випадках – це пластинчаті електроди, на яких розміщені
марлева прокладка, яка просочена ліками. В інших випадках – це електроди-труби
з активним постачанням препарату(розчин перфузують до електроду) [109].
А.А. Качегаров [32] у хворих на рак стравоходу застосував
внутрішньо-порожнинний електрод для введення сарколізіну. За допомогою
езофагоскопу автор проводив до необхідного рівня марлеву прокладку та через
біопсійний канал вводив до прокладки електрод, інший кінець якого приєднував до
апарату електрофорезу.
С.Д.Мясоєдов [153] для лікування рефлюкс-езофагітів запропонував електрод-зонд
з розширювальним балоном на кінці. Каркасом електроду слугує електропровідний
матеріал. Такий зонд проводиться до шлунка, потім за допомогою повітря чи води
роздуваються балон та зонд, за допомогою балону пристрій фіксується на
необхідному рівні. До верхнього кінця зонду приєднується клема
електрофоретичного апарату. Така конструкція дозволяє проводити зонд на великі
відстані, та фіксувати його на необхідному рівні.
Підходячи до розробки власного пристрою для внутрішньо стравохідного
електрофорезу, ми виходили з недоліків відомих зразків вищенаведеного
устаткування. Найбільш щільне прилягання забезпечує носовий електрод, однак
електрод такої конструкції неможливо доставити до стравохідного каналу завдяки
гнучкості конструкції і великого об’єму аплікатора, крім того, довжина
пухлинного ураження різна у кожного пацієнта – в кожному разі прийшлось би
конструювати індивідуальний електрод. Електроди, запропоновані для
гінекологічного застосування, можливо проводити на досить великі відстані
завдяки достатньої жорсткості конструкції. Але за тієї ж причини їх неможливо
застосовувати при лікуванні стравоходу – тому що він має фізіологічні вигини.
Крім того, наявність пухлини обумовлює звуження просвіту стравоходу та
ригідність його стінок, що не дозволить проведення досить грубих електродів.
Електрод, розроблений для лікування рефлюкс-езофагітів, майже ідеально
підходить для лікування онкологічної патології стравоходу. Це – і можливість
проведення його на досить велику відстань, і наявність розширювального балону,
який дозволяє фіксувати електрод на необхідному рівні, одночасно не даючи
лікарським препаратам проходити нижче по стравоходу під час процедури. Однак
наявність неізольованої оболонки зовні електроду обумовлює те, що