Вы здесь

Телевізійні новини в політичній комунікації України: жанрова типологія, технологія виробництва, взаємодія з аудиторією

Автор: 
Федорів Тетяна Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U000380
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
ТИПОЛОГІЯ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН
2.1.Суперструктури в теленовинах. Походження і відбір новин
Теорія суперструктур базується на запереченні того, що новини можуть бути
нейтральними, і для нас вона особливо важлива тим, що її було створено на
прикладі телебачення. Критичний аналіз нейтральності новин почали С. Коен і Дж.
Янг у своїй книжці „Виробництво новин: соціальні проблеми, відхилення і
мас-медіа” („The Manufacturing of News: Social Problems, Deviance and the Mass
Media”, 1973 р.), продовжили – дослідники Медіа-групи з Ґлазґо. Ця теорія
випливає з принципів структуралізму і семіотики, за якими, різноманітність
змістів залежить від природи мови і від значимості, закладеної у впорядкованих
комбінаціях знаків і символів, в рамках культури, в якій перебувають відправник
(кодувальник) і отримувач (декодувальник). Зміст же повідомлення конструюють зі
знаків, що можуть мати явні (denotative) і глибинні (соnnotative) смисли,
залежно від виборів, що їх робить „кодувальник”. Одним з фундаментальних
підходів у цій галузі є критична теорія Стюарта Холла (1980 р.), який вважав,
що будь-яке повідомлення ЗМК на своєму шляху від відправника до отримувача
(інтерпретатора) минає низку трансформаційних стадій. Так, за Ст. Холлом,
телепрограма - це осмислені роздуми (дискурс), однак кожен реципієнт по-своєму
його декодує, розуміючи та інтерпретуючи закладену в ньому систему значень,
базуючись на своєму досвіді і структурі знань. Тому різні люди (і ширше - групи
людей, чи цілі субкультури) зовсім по-різному сприймають повідомлення ЗМК, і
декодований зміст не завжди (і необов’язково) ідентичний з тим змістом, що його
було закодовано (попри те, що і кодувальник, і декодувальник послуговувались
однією мовною системою). Ст. Холл вважає, що комунікатори віддають перевагу
кодованим повідомленням з ідеологічним наповненням (надаючи їм потрібного
змісту, який називають „spin”), і таким чином маніпулюють ЗМК, але отримувачі
не зобов’язані сприймати чи декодувати повідомлення такими, як їх відправили, а
протистоять ідеологічному впливу, застосовуючи альтернативні або опозиційні
стратегії відповідно до свого досвіду і поглядів. Згідно з його концепцією,
комунікатор будує телевізійну програму як певний значеннєвий дискурс (англ. -
mеаning discource), який можна трактувати як „усвідомлене судження на основі
ціннісного досвіду, способу мислення й ідеології, що твориться за допомогою
інформаційних технологій, і спираючись на властиву йому систему значень”. Різні
групи людей (або різні субкультури) перебувають у різних соціальних просторах і
цілком по-різному сприймають ті самі повідомлення.
У 1987 р. поняття „дискурс” запроваджує Дж. Фіске. Це „мова або система
репрезентації, яка розвинулась під час соціальних процесів для створення і
підтримки когерентного набору змістів щодо якогось предмету” [96, 101-103].
Схематично це зображено на малюнку:
Головне у схемі Дж. Фіске те, що текст, котрий містить зміст, опинився на
перетині відповідності дискурсивного світу аудиторії і дискурсу, втіленого в
тексті ЗМК. Телеглядач робить свій внесок у конструювання змісту тексту,
ґрунтуючись при цьому на власному досвіді. Важлива змінна телевізійного
дискурсу - ступінь реалізму і семії: чим реалістичніша програма, тим
органічніші змісти, що їх аудиторія може сконструювати, чим вона полісемічніша,
тим відкритіша, тим менше „потрібних” змістів у ній закладено, тим менше глядач
може сконструювати різних змістів на цій основі.
Інше визначення дискурсу дав Гюнтер Кресс у праці “Лінгвістичні процеси у
соціокультурній практиці” („Linguistic Processes in Sociocultural Practice”) ще
раніше, у 1985 р.: дискурс “…додає експресії значенню і цінності інституції.
Крім цього, він позначає, описує і обмежує, що можна сказати і чого сказати не
можна (а ширше - що можна зробити, і чого робити не можна)…Дискурс є низкою
можливих суджень про певне явище, він організовує і структурує спосіб, в який
буде розказано про певні тему, об”єкт чи процес. Тобто, він встановлює правила,
дає визначення, забороняє або дозволяє соціальну чи індивідуальну дію” [97,
67]. Аналізуючи процес відбору новин і зміну змісту внаслідок впливів
кодувальника і обставин, які тяжіють над декодувальником, Роджер Фоулер у
дослідженні „Мова новин: дискурс, ідеологія і преса” („Language in the News:
Discourse and Ideology and the Press”, 1991 р.), писав: „Можна по-різному
висловити ту саму думку, і це буде не випадковий вибір, не випадкова
альтернатива, тобто, не можна віддзеркалити факти без ціннісного наповнення”
[98]. Більш полісемічним є телевізійне повідомлення, адже його супроводжує
зображення (зокрема, Р. Барт вважав, що зображення у чистому денонативному
(„буквальному”) значенні не існує, його специфіка полягає у конотативному
(„символічному”). І саме в символічному повідомленні текст керує вже не актом
ідентифікації (т.зв. „закріпленням”), а процесом інтерпретації. Це вчений
пояснює на прикладі реклами: „текст ніби веде людину, яка читає рекламу, серед
численних іконічних означуваних, примушуючи уникати декотрих з них і пускати на
поле сприйняття інші, часто-густо досить тонко маніпулюючи читачем, текст керує
ним, спрямовуючи до заздалегідь заданого змісту” [99, 306].
Розглянено структуру повідомлень у новинному дискурсі. За Т. ван Дейком,
спільною структурною особливістю таких повідомлень є висування найважливішої
інформації на перше місце, цю особливість він називає „структуруванням за
принципом релевантноcті” [100, 125]. Наступний важливий аспект - послідовність
речень, що отримав назву когерентності (послідовної зв’язності). „Іншими
словами, - пише Т. ван Дейк, - іде