Вы здесь

Комплексне лікування хворих з вертлюговими переломами стегна в похилому та старечому віці

Автор: 
Цвях Андрій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U000453
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Матеріали та методи дослідження
2.1. Характеристика клінічного матеріалу
Під нашим спостереженням знаходилось 163 пацієнти у віці від 64 до 90 років з
ВПСК. Із них 86 пацієнтів за період з 1993 по 1998 роки лікувались в I та II
травматологічних відділеннях 67 МКЛ м. Москви, яка є клінічною базою кафедри
травматології, ортопедії та хірургії катастроф ММА ім. І.М. Сєченова, 28
потерпілих перебували на стаціонарному лікуванні в клініці травматології,
ортопедії та військово-польової хірургії Вінницького державного медичного
університету ім. М.І. Пирогова та 49 пацієнтів лікувались у відділенні
ортопедії Тернопільської обласної клінічної лікарні.
Серед пацієнтів з ВПСК було 34 (20,9%) чоловіків та 129 (79,1%) жінок (табл.
2.1). Таким чином, співвідношення жінок та чоловіків склало 1:4. Середній вік
потерпілих склав: у чоловіків – 73,2 років, у жінок – 76,7 років.
Для характеристики перелому використовували класифікацію запропоновану M.
Muller (1987), за якою розрізняють наступні переломи вертлюгової ділянки
стегна: А1 – черезвертлюгові прості переломи; А2 –черезвертлюгові
багатоуламкові переломи; А3 – міжвертлюгові переломи. Кожна з цих груп
розподілена на три підгрупи в порядку збільшення важкості пошкодження,
труднощів лікування та сприятливості прогнозу.
При черезвертлюгових пошкодженнях типу А1.1 перелом проходить вздовж
міжвертлюгової лінії; при пошкодженнях А1.2 лінія перелому проходить через
великий вертлюг, а при пошкодженнях типу А1.3 – нижче малого вертлюга.
Таблиця 2.1.
Розподіл пацієнтів з ВПСК за віком та статтю
Вік, роки
Кількість хворих
Абсолютна
Чоловіки
Жінки
Всього
Чоловіки
Жінки
Всього
65-69
31
37
3,7
19,0
22,7
70-74
12
48
60
7,4
29,4
36,8
75-79
32
41
5,5
19,6
25,1
80-84
10
15
3,1
6,1
9,2
85 та більше
10
1,2
4,9
6,1
Всього
34
129
163
20,9
79,1
100
Черезвертлюгові пошкодження типу А2.1 характеризуються наявністю одного
проміжного уламку, при пошкодженнях А2.2 – утворюється кілька проміжних
фрагментів, а при пошкодженнях А2.3 зона перелому поширюється більш як на 1 см
нижче вертлюга.
Міжвертлюговий перелом типу А3.1 – простий косий; пошкодження типу А3.2 –
прості поперечні; переломи типу А3.3 – багатоуламкові.
Детальний розподіл пацієнтів з черезвертлюговими переломами згідно класифікації
M. Muller (1987) представлено в табл. 2.2.
Звертала на себе увагу значна кількість супутньої соматичної патології, що була
виявлена у хворих з ВПСК (табл. 2.3).
Захворювання серцево-судинної системи включали: ІХС, в тому числі гострий
інфаркт міокарду (ГІМ) в анамнезі, аритмії, гіпертонічну хворобу 2-3 стадії.
Практично у всіх хворих спостерігався атеросклероз великих судин.
Таблиця 2.2
Розподіл ВПСК в залежності від типу пошкодження
Тип
Кількість
Тип
Кількість
Тип
Кількість
Абсол.
Абсол.
Абсол.
А1
42
25,7
А2
96
58,9
А3
25
15,3
А1.1
14
8,6
А2.1
23
14,1
А3.1
4,3
А1.2
17
10,4
А2.2
43
26,4
А3.2
12
7,4
А1.3
11
6,7
А2.3
30
18,4
А3.3
3,7
Найбільш поширеними хворобами дихальної системи були хронічні неспецифічні
захворювання легень (ХНЗЛ) і в першу чергу хронічний бронхіт та бронхіальна
астма.
Серед психічних розладів найчастіше зустрічалися стареча деменція (включаючи
випадки психозів у стаціонарі) та алкогольна енцефалопатія. Спостерігалися
також випадки епілепсії, шизофренії та посттравматичної енцефалопатії.
Об’єднанню цих захворювань в одну групу сприяло те, що всі вони пов’язані з
розпадом особистості та із зниженням інтелекту, що дозволяє підходити до них з
одинакових позицій при виборі методу лікування ВПСК.
Із 29 випадків ендокринних порушень 23 склав цукровий діабет, а ще 6 –
пролонгована терапія кортикостероїдами.
У 11 пацієнтів спостерігалися виражені неврологічні порушення у вигляді
геміпарезу внаслідок ГПМК.
Із захворювань сечостатевої системи найчастіше спостерігалась аденома
передміхурової залози (7 пацієнтів). В окремих випадках виявлялись ознаки
хронічної ниркової недостатності (ХНН) на фоні пошкодження паренхіми нирок (4
пацієнти).
Супутня патологія не була виявлена лише в 12 пацієнтів, що становило 7,4%
хворих похилого та старечого віку з ВПСК, тоді як у 80,5% пацієнтів старше 65
років мали по два та більше супутніх захворювання.
Таблиця 2.3
Частота супутньої патології у хворих похилого та старечого віку з ВПСК
Супутні
захворювання
Кількість хворих
Абс.
Серцево-судинні
134
82,2
Легеневі
86
52,8
Ендокринні
29
17,8
Психічні
15
9,2
Наслідки ГПМК
11
6,7
Інші
13
8,0
Найчастіше зустрічалося поєднання патології серцево-судинної та дихальної
систем (у 44,6% хворих), як це показано в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
Кількість супутніх захворювань у хворих похилого та старечого віку з ВПСК
Кількість захворювань
у одного пацієнта
Всього випадків
Абс.
12
7,4%
27
16,6%
83
50,7%
39
24,0%
4-5
1,3%
Важливим показником, який охарактеризовує фізичну активність хворого похилого
віку до перелому і дає можливість визначити їх функціональні потреби є спосіб
життя до травми. Як виявилось, більшість ВПСК (96 випадків, 58,9%) трапились
внаслідок падіння на вулиці. В домашніх умовах травму отримало 41,1% пацієнтів
(рис. 2.1) внаслідок падіння з висоти власного зросту.
Рис. 2.1. Розподіл пацієнтів за місцем травми.
В комплексному лікуванні пацієнтів з ВПСК, що знаходилися під нашим
спостереженням, у 74 (57,7%) був застосований розроблений нами функціональний
метод. Разом з тим проаналізовано результати застосування традиційних методів
лікування: деротаційної гіпсової пов’язки, скелетного