Вы здесь

Вибрані осмогласні жанри української монодії

Автор: 
Сиротинська Наталія Ігорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U000537
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОКТОЇХ І ЙОГО ЖАНРИ В САКРАЛЬНІЙ МОНОДІЇ ТА ЇХ МІСЦЕ В УКРАЇНСЬКОМУ ІРМОЛОЇ
Піснеспіви Октоїха складають основу обряду східного богослужіння, оскільки
концентрують співочий аспект щоденної літургійної практики. Визначення процесів
структурування репертуару осмогласних жанрів від ненотованого Октоїха до
нотолінійного Ірмологіона дозволяє виявити їх єрархічну структуру, що
свідчитиме про напрямки формування стильових ознак українського сакрального
мистецтва. Послідовний аналіз осмогласного репертуару дозволяє також виділити
окремі жанри, що стали кульмінаційними у богослужінні, детальне ознайомлення з
якими сприятиме визначенню національних ознак української церковної монодії.
Особливе місце Октоїха та осмогласних жанрів у богослужебній практиці
підкреслюється постійними згадками у церковних Типіконах, а також частими
вказівками на гласи у церковних книгах [18, c. 221]. Починаючи з найдавніших
богослужебних пам’яток, незалежно від наявності чи відсутності знаків нотації,
вказівки на глас постійно супроводжують співані тексти, підкреслюючи
приналежність гимнографічого тексту до системи осмогласся, тобто визначають їх
співану основу.
У богослужебних книгах, поруч з іншими ремарками, зберігається позначення
гласів у певних місцях: у вигляді колонтитулів у верхній частині сторінки, чи
глос збоку на полях або безпосередньо біля початків піснеспівів. Це
концентрувало увагу церковних співців і служило поясненням до текстів. Зазвичай
вони писалися кіновар’ю й нерідко огорталися спеціальними орнаментальними
рамками, що вносило чітку організацію тексту сторінки [154, c. 45].
Особливе значення Октоїха у розвитку богослужебного співу полягало у циклічному
впорядкуванні літургійних текстів, що формувало тижневий (седмичний) цикл, а
постійне повторення осмогласних циклів зумовило добре опанування співцями цих
піснепівів і вивчення їх напам’ять. Літургічний цикл тижня (седмиці) міг
розвиватися, ускладнюватися, знаходити все нові й нові вираження у гимнографії
та обрядах, але основне його ядро — ритм «дня Господня», як дня євхаристійного
спомину смерті і воскресіння Христа, тотожний самому літургічному переданню і в
цьому значенні є його первинною і основною структурою [147, c. 30].
Тижневий цикл розпочинався воскресною службою, за якою слідували служби кожного
дня тижня, у межах якого співочий репертуар організовувався на мелодичній
основі одного гласу. Протягом восьми тижнів звучали всі вісім гласів, що
складало столп, а повний календарний рік мав шість таких столпів.
Особливе місце Октоїха у літургійному житті Церкви визначається також
визначенням саме тижневого (седмичного) циклу як одиниці формування
літургійного часу. Зауважмо, що церковний рік, який складається із трьох
циклів: воскресного, седмичного та річного кола богослужінь, опирається саме на
тижневий цикл. Повний тиждень складається із 6 будніх днів та неділі
(Воскресної служби), повний рік формується із 6 осмогласних столпів та празника
Воскресіння (Великий піст — Пасха — 7 тижнів по Пасці). У цій послідовності
добове богослужіння розглядається як звуження седмиці до кульмінації —
Воскресної служби. Тож таким чином тижневе богослужіння відіграє роль
оптимальної точки відліку, а суттю всіх трьох літургійних циклів стає єдина
кульмінація — Воскресіння Христове.
Олександр Шмеман пише, що розвиток річного кола не випадково починається із
встановлення святкування Пасхи, тобто співвідношення поміж церковним роком і
календарним, оскільки осмислений звя’зок із часом складає один із характерних
елементів літургійного життя Церкви. Пасха і її коло, яким вона обіймає весь
церковний рік, складає його початок, кінець і серцевину. Скільки б не було
празників, і що б у них не відзначалося — всі вони світяться світлом
відбиваючим світло Паски. І не випадково пізні візантійські літургісти
вибудували «предпразднества» Різдва і Богоявлення — найдавніших і найважливіших
празників християнського року — за типом Страстної седмиці. Як «День Господній»
в часі, який вимірюється седмицею, так і Паска в часі, який вимірюється роком,
є тим вічним началом, яке для старого світу є його кінцем, а в Церкві цей
Кінець, перетворений в початок, наповнюється радісною повнотою [147, c. 244].
2.1. Репертуар і структура візантійського Октоїха та його слов’яно-руська
рецепція
Основною структурною одиницею кожного гласу є один тиждень — 7 днів, в якому
кожен день має свою присвяту, а осмогласна основа сприяє закріпленню таких
літургійних форм за допомогою частого повторення. Про особливу красу такого
«осмеричного» циклу у старозавітній практиці писав о. Петро Крип’якевич
стосовно 118 псалма [71, c. 285 ], який складається з 22 осмеричних строф, що
водночас розміщувалися за 22 буквами гебрайського алфавіту. Кожна окрема строфа
виконувалася у супроводі однієї струни-ладу, що наповнювало кожне з восьми
речень цього псалма звуковисотною, інтонаційною та емоційною різнобарвністю,
згідно восьми струнам єврейської арфи гашмініт. Кожен з таких восьмистрофних
циклів починався однією з букв алфавіту, збагачуючи поетику псалма щораз новими
синонімами ключових слів кожного з циклів, які надалі не повторювалися. Так
творилася чудова гармонія смислу, поетики, краси спадаючих низхідних виписаних
однакових букв початків речень, які поєднувалися відповідною емоційною барвою 8
тонів-ладів музичного супроводу сакральних текстів.
Тож уже в Старому Завіті зустрічаємо спосіб укладання досконалої форми на
підставі восьми ладів, що, очевидно, було вирішальним чинником опрацювання св.
Йоаном Дамаскіним репертуару візантійської гимнографії в межах системи
осмогласся.