Вы здесь

Статистичне моделювання вибору вкладника в умовах ризику

Автор: 
Скобєльцев Сергій Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U000736
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ ВИБІРУ В УМОВАХ РИЗИКУ
У даному розділі приділяється увага методикам аналізу критеріїв вибору в умовах
ризику. В першу чергу розглядається питання ролі статистичного аналізу та його
взаємозв’язку з теоретичними підходами різних авторів. Розгляд критеріїв вибору
ґрунтується аналізі теоретичних підходів, які базуються на об’єктивних та
суб’єктивних оцінках рівня ризику, результатом чого є отримання цілісного
уявлення о методиках оцінки вибору в умовах ризику.
2.1. Критерії вибору на основі психологічних уявлень та статистичні методи їх
перевірки
Протягом багатьох років люди створювали різні розрізнені фірми, фонди, банки
метою яких було одержання прибутку від інвестиційної діяльності. Але якщо
комерційні банки здебільшого кредитують юридичних осіб, то пенсійні фонди в
Україні змушені будуть працювати тільки з коштами фізичних осіб, які є їхніми
вкладниками. Тому проблема сильної залежності недержавних пенсійних фондів від
настрою вкладників є очевидною, причому термін «настрій» потрібно розуміти в
буквальному значенні цього слова. Тому доцільно розглянути різні теорії та
погляди, які стосуються цього питання.
Першу формулу, яка описує кількісними способами ставлення індивіда до вибору в
умовах ризику з можливою винагородою, запропонував Бернуллі. Основою для
формули є логічне припущення, що для будь-якої винагороди g з ймовірністю її
отримання р можна знайти такий відповідний такий показник B(g), при якому
оцінка V невизначеної перспективи одержати грошові величини gl, g2. ... , gn з
ймовірностями p1, p2, ... , рn буде визначатися формулою
B (V) = S pi(gi). ( 2.1 )
Основним критиком такого підходу став французький економіст Морис Алле, який
наполягав на врахуванні психологічних оцінок при аналізі вибору в умовах
ризику. На його думку дана формула не витримує ніякої критики, тому що не
відповідає сучасному уявленню про поведінку реальної людини, а описує тільки
поведінку так званої "раціональної" людини. Таким чином, теза про те, що
формула Бернуллі описує поводження реальної людини, є некоректною. Розбіжності
виникають лише з приводу визначення поняття ймовірності. Севідж і Фінетті
вважали, що насправді існують тільки суб'єктивні ймовірності, у той час, як
Маршак використовує об'єктивні ймовірності [1 c.225-230]. Тобто для будь-кого
раціонального індивіда існує такий показник B(g), при якому оцінка V
ризикованої перспективи буде задаватися формулою:
B (V) = S pi (gi),
причому S pі =1,
a pi — об'єктивні чи суб'єктивні ймовірності.
Такий показник B(g) повинен враховувати одночасно і психологічну деформацію
грошових значень можливої винагороди, і більш-менш позитивні чи негативні
емоції, пов'язані з формою розподілу ймовірностей психологічних значень.
Слід зазначити до речі, що ці фактори не вважаються проявом "ірраціональності".
У “раціонального” індивіда шкала психологічних значень отриманої винагороди
може відрізнятися від шкали грошових значень отриманої винагороди, і цей
індивід може мати більшу чи меншу схильність до небезпеки чи ризику. Більш
предметна характеристика природи цих явищ відноситься до області психології, а
не “раціональності” індивідів.
Ще одним аргументом, що ставить під сумнів правильність формули Бернуллі, яка
описує поведінку раціональної людини, полягає не тільки в тому, що ця формула
нездатна ні належним чином описати поведінку реальної людини, ні дати
можливість визначити абсолютний показник, який задовольняє формулу, але й в
тому, що залежність між оцінкою V і величинами gі — навіть для раціональної
людини — має в загальному випадку набагато більш складну нелінійну форму:
s` (V) = f(g1, g2, ... , gn, pl, p2, ... , pn), ( 2.2)
так що в загальному випадку зовсім не існує показника B(g), що задовольняє
формулу Бернуллі.
Можна допустити, що раціональна людина може діяти відповідно до формули
Бернуллі, але тоді її психологічна оцінка невизначених перспектив обов'язково
тотожна абсолютному задоволенню, і ми маємо (з точністю до лінійного
перетворення) B(g) = s'(g).
Якщо індивід діє відповідно до формули Бернуллі, це відбувається через його
особливе ставлення до ризику, що робить його байдужим до можливої дисперсії
психологічних значень можливого задоволення від ризику чи зміни ставлення до
корисності. Але немає ніякої підстави вважати, що в загальному випадку все
відбувається саме так.
У кінцевому рахунку, використовуючи вищенаведені позначення ми можемо виразити,
раціональну психологію в найбільш загальному виді формулою
s'(V) = h[\|/ (y)], (2.3)
де h є функцією щільності об'єктивних ймовірностей \|/ (y), психологічних
значень винагороди, що вводиться просто для забезпечення дотримання аксіоми
абсолютної переваги.
Немає ніяких підстав, зокрема, для того, щоб вважати ірраціональною поведінку
людини, яка не відповідає формулі
s` (V) = S pis`(gi)
де s` - психологічне значення, яке індивід надає можливій винагороді.
Тому що не можна вважати ірраціональним психологічне ставлення до ризику, яке
враховує дисперсію психологічних значень.
Дійсно, не можна вважати ірраціональною обережну людину, що вибирає перспективу
з меншим математичним сподіванням психологічних значень, якщо воно сполучається
з більш слабкою дисперсією. Не можна також вважати ірраціональним індивіда, що
любить ризик як такий, тобто індивіда, що воліє мати перспективу з меншим
математичним сподіванням психологічних значень за умови, що він буде мати у
своєму розпорядженні можливості отримання дуже високої психологічної
винагороди. Можна сказати, що такий індивід необережний, і це цілком буде
правильним, але ні в якому разі не можна стверджувати, що він ірраціонал