Вы здесь

Управління фінансовими інвестиціями

Автор: 
Коваленко Юлія Михайлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U000753
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНІ ІНВЕСТОРИ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
2.1. Фінансове інвестування комерційних банків
Зацікавленість комерційних банків (КБ) у здійсненні інвестицій пов’язана
передусім з тим, що попит на кредити не завжди може відповідати наявному в
банку капіталу. Тому активні операції КБ пов’язані не лише з кредитуванням, а і
з вкладенням коштів у фінансові інструменти, які можуть мати як інвестиційний,
так і спекулятивний характер. Перша характеристика пов’язана з вкладенням
коштів на порівняно тривалий період часу з метою одержання контролю над
підприємством і/або одержання доходу у вигляді дивідендів (процентів) за ЦП, а
друга – з одержанням доходу за короткий час від курсової різниці.
КБ, зазвичай, є активними інвесторами на ринку державних ЦП, а щодо їх ролі на
ринку корпоративних ЦП, то тут існують істотні розбіжності в законодавствах
різних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку, наприклад, Ф.Мишкін [90,
с.366] визначає модель універсальної банківської справи, британську
універсальну модель і модель правового відокремлення. На нашу думку, більш
прийнятною є класифікація, запропонована колективом авторів під керівництвом
А.Мороза [5, с.211], а також відомим російським вченим-економістом Я.Міркіним
[88, с.227], які виділяють три моделі організації РЦП: банківську, небанківську
і змішану.
Банківська (європейська) модель характеризується найактивнішою роллю КБ на РЦП.
Вони вкладають кошти як у державні ЦП, так і в акції та облігації нефінансових
компаній, здійснюють розміщення (андеррайтинг) ЦП, торгують ними (брокерська та
дилерська діяльність), а також формують інфраструктуру РЦП. У найбільш
завершеному вигляді ця модель діє у Німеччині, де банки контролюють великі
пакети акцій, активно купують облігації, причому темпи зростання вкладень КБ в
облігації перевищують темпи зростання вкладень в акції. Для прикладу наведемо
структуру інвестиційного портфелю на продаж Deutsche Bank, який очолює список
світових фаворитів інвестиційних операцій КБ та операцій з ЦП (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Структура інвестиційного портфелю на продаж Deutsche Bank
(у млн німецьких марок) [170, с.14]
Показник
1995
1996
1997
1998
1999
20001)
Облігації та інші цінні папери із фіксованим доходом
Інструменти грошового ринку
65250
8739
100092
6728
155733
8136
205192
15527
241722
42541
297820
38190
Облігації корпоративного сектору
Інші облігації
30609
25902
55724
37640
109863
37774
101626
88039
129409
69771
157374
101493
Акції та інші дольові цінні папери
8594
12026
14261
48813
89120
156581
Акції
8594
12026
11733
47661
84288
151542
Інвестиційні сертифікати
520
452
584
578
3182
2074
Інші цінні папери
957
1368
1944
574
1650
2964
Всього:
110837
177172
231578
330542
454350
566287
1) – перерахований за курсом ЄВРО до німецької марки
Небанківська (американська) модель обмежує інвестиційну та посередницьку
діяльність банків (депозитно-кредитних) на ринку корпоративних ЦП. Так, Закон
Глаcса-Стігала (1933 р.) заборонив банкам США займатися інвестиційною
діяльністю, у результаті чого вони вже не мали змоги використовувати гроші
вкладників у спекулятивних цілях на фондовому ринку. У США набули розвитку такі
спеціалізовані установи як інвестиційні банки, які розміщують власні кошти та
кошти кредитних інститутів у ЦП. Вони стали основними фінансовими посередниками
між фірмами, які відчувають нестачу коштів для довгострокових вкладень, і
вкладниками капіталу на тривалий строк.
Але досвід функціонування американської банківської системи показав, що
“ізоляція будь-якого банківського інституту від ринку цінних паперів виявилася
безперспективною. Поступово грань між комерційними та інвестиційними банками
стирається, і провести чітку різницю між ними стає все далі важче. Не тільки
інвестиційні банки все більше займаються операціями, що відносять до сфери
діяльності комерційних банків (наприклад, Goldman Sachs, Merrill Lynch, Lehman
Brothers створили власні банківські підрозділи), але й останні розуміють
перспективу втрати найбільш престижних і вигідних клієнтів і готуються дати бій
інвестиційним банкам на їх полі” [59, с.69].
Через ці обставини 28 жовтня 1999 року конгрес США прийняв закон
Грімма-Ліча-Блілея, яким було скасовано дію закону Гласса-Стігала. Комерційні
банки одержали дозвіл скуповувати контрольні пакети акцій інвестиційних банків
і страхових компаній, а також проводити андеррайтинг. Однак майже за сімдесят
років на американському ринку корпоративних ЦП утворилась стійка кон’юнктура,
тому зміни, зумовлені останнім законом, вплинули лише на ті сегменти цього
ринку, які зазнають значного конкурентного тиску. Загалом же система зв’язків
між банківським і небанківським сектором не змінилась: комерційним банкам, які
і раніше, обмежують доступ до ринку корпоративних ЦП промислових компаній.
Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних
ЦП як КБ, так і спеціалізованих інвестиційних інститутів. Країнам СНД (в тому
числі й Україні) властива саме така модель організації РЦП. Переважно боргова
природа фінансування економіки, нерозвиненість фінансового ринку, що базувався
не так давно на банках, призвели до того, що на ринках, що розвиваються
(emerging markets), КБ повинні мати сильний вплив на ринки корпоративних ЦП,
складати їх основу безпосередньо або через дочірні компанії.
Аналіз 55 ринків, що розвиваються, показав, що змішані ринки, на яких обороти
банків можуть доходити до 75% їхнього обсягу, складають 50-53% їх загальної
кількості, брокерські ринки, на яких значну частку займають дочірні компанії
іноземних банків, – 20-22%, брокерські ринки, на яких