Вы здесь

Концепт Європа в українській публіцистиці: когнітивно-лінгвістичні аспекти.

Автор: 
Прихода Ярослава Василівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001071
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТВОРЧЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ ЄВРОПА
В СУЧАСНОМУ ПУБЛІЦИСТИЧНО-ГАЗЕТНОМУ ДИСКУРСІ
Концепт Європа після 1991 року функціонував у своїх попередніх вимірах, але в
кожному вимірі він набував нового осмислення. Основними чинниками новітнього
наповнення концепту стали зміни в геополітичному та геокультурному довкіллі
Європи: передусім падіння Берлінського муру, розпад Радянської імперії,
руйнування соціалістичної системи, проголошення України незалежною державою.
Простежуючи нове життя концепту в сучасних реаліях понад десятиріччя, ми мали
змогу опиратися і на перші науково-публіцистичні трактування концепту Європа в
українському дискурсі (науково-філософські, історичні, культурологічні
діалоги-дискусії на тему “Україна і Європа: національне відродження в
ціннісному контексті цивілізації” (1996), “Нова Україна – нова Європа: час
зближення” (1996), а також на своєрідні підсумки та узагальнення його активного
розгортання (ґрунтовна праця О. Зернецької “Глобальний розвиток систем масової
комунікації і міжнародні відносини”, матеріали наукового семінару “Нова Європа
на порозі третього тисячоліття” (1999) і стаття О. Пахльовської “Україна і
Європа в 2001-му році: десятиліття втрачених можливостей” та ін.), праці А.
Зленка, Ю. Щербака, С. Квіта, польських дослідників –
О. Гнатюк, Г. Пшебінди.
Концепт Європа активно творився й у пресі незалежної України.
2.1. Нова Європа: сучасне осмислення концепту
Європейський дискурс в українській публіцистиці почав активно наповнюватися в
середині 1990-х років. Європа стала центром уваги науковців, предметом
обговорення на круглих столах, у дискусіях, на семінарах, конференціях, темою
окремих видань, зокрема культурологічного часопису “Ї”, альманаху “Дух і
літера”, журналів “Політична думка”, “Сучасність”, “Генеза”, “Універсум”,
“ПІК”, “Політика і час” та ін. Варто зазначити, що нові дискусії продовжували
теми попередніх дискусій, але тепер, опираючись на нові геополітичні та
соціокультурні реалії, набували нового, глибшого змісту, зокрема оцінка самої
Європи як сучасного європейського простору. Слово на сторінках видань в
дискусіях мали не тільки українські, а й закордонні науковці, публіцисти,
культурологи.
Активізація концепту Європа в українському дискурсі зумовлена, з одного боку,
пошуками свого місця у світі самої України, свого шляху в ньому, а з іншого,
новим осмисленням питання про “власну ідентичність та майбутнє” Європи. За
словами Деніеля Кон-Бендіта, “Европа 2000 р. – це Европа, яка тільки-но починає
сама себе усвідомлювати. Це Европа, яка поступово стає більшим, аніж банальною
географічною одиницею, конгломератом конкуруючих національних держав чи зоною
вільної торгівлі з частково спільною валютою” [118, с. 5].
Осмислення концепту Європа як своєрідного міфу, феномену все більше
перетворюється на усвідомлення його як мети. Європа сьогодні – це мета чи
ідеал, а не лише спадщина, яку потрібно оберігати [119, с. 212]. Погоджуємося
із В. Скуратівським, який зазначає, що сьогодні Європа – це не стільки топонім,
скільки б сказати, “ідеонім”. Система певних цінностей, яка може розгортатися
далеко поза межами власне Європи. І, власне, розгортається… [120, c. 144].
Визначення цих цінностей відбувається традиційно, оскільки це “напрацьована
тисячоліттями аксіологія”. В. Скуратівський окреслює їх як своєрідний моральний
чотирикутник. Тезово Європа це:
- майже двадцятивікове панування католицької ідеї соцієтарності, людської
спільноти як особливого солідаризму;
- протестантська етика праці;
- абсолютний юридичний простір “Римського права”, з його дивовижним відчуттям
суверенності й просто окремішності кожної людської особи;
- християнський, у власному розумінні містичних коректив до “римського права”.
Або ж іншими словами, – “давній католицький смак і потяг до соціологічної
конкретності – протестантська апотеоза праці – юридична та онтологічна містика
людської індивідуальності” [120, с. 145].
Отже, визначальні та змістові параметри концепту Європа – це відомі засадничі
європейські цінності “старого континенту”. У ретроспективі – “епоха
Відродження, просвітництво, британські інституції, римське право, грецька
філософія та юдейсько-християнські цінності” [121, c. 74]. Це те, що створило
Європу як “геокультурну єдність, те, що становить її фундамент”. За словами О.
Пахльовської, – це простір старих демократій, закони і громадські свободи,
свобода індивідуальностей [122, c. 80].
У перспективі, на шляху до нової Європи ці “суспільно-політичні виміри“
становлять “політичну демократію, ринкову економіку, національну державність
[123, c. 21], або ж “як західні цінності: “приватну власність, ринкову
економіку, плюралістичну демократію”.
Зазначмо, що згадані цінності функціонують в науково-публіцистичному дискурсі
не як статичні цінності постмодерністської доби, а як ціннісні орієнтації,
засвоєння яких є обов’язковою передумовою перспективи розвитку українського
суспільства. На думку Є. Андроса, такими орієнтаціями є: “демократія, правова
держава, громадянське суспільство, чітка партійна структуризація суспільства,
турбота про середній клас, турбота про сферу “тонких структур” – науку,
літературу мистецтво, як найглибинніших підмурків існування демократії” [124,
c. 88].
Європа як і будь-яка багатовимірна одиниця має асоціативні складники. Марія
Кашуба акцентує на таких з них: прогрес, культура, свобода, раціональність,
добробут, усе світле і добре [125, c. 51]. Сучасні культурологічні теорії, за
її словами, поєднують поняття Захід і з раціоналізмом, ризиком, енергією,
активністю, ініціативою, сміливістю. Цей нечіткий асоціативний ряд об’єднує
по