Вы здесь

Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості

Автор: 
Хобта Олена Ігорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001248
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЗАРОДЖЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ МИСТЕЦЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ОДЕСИ ДРУГОГО ДЕСЯТИРІЧЧЯ ХХ
СТОЛІТТЯ
Історично склалося так, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть Одеса була
не лише торговим, промисловим, адміністративним і науковим, а й мистецьким
центром на півдні України. Тут були засновані й успішно творили різні театри,
артистичні об’єднання, трупи, гуртки, школи; влаштовувалися художні виставки.
Працювали Одеське художнє училище та музичне училище, яке в 1913 році було
перетворено на консерваторію. Митці міста зробили значний внесок у розвиток
української та світової культури.
Одесу називають театральним містом. Одразу ж після заснування міста
винахідливі антрепренери влаштовують вистави на ринках, пустирях. Думка про
побудову в місті першого постійного театру належала герцогу Рішельє у 1803
році, який вважав, що це приверне увагу жителів, торговців та поміщиків;
гостей, котрі, відвідавши Одесу, залишились би там назавжди [63, 10]. У 1809
році театр був побудований під керівництвом архітектора І. Фраполі. Тут грали
М. Л. Кропивницький, М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, В. Ф.
Коміссаржевська, М. Г. Савіна, С. Бернар, Елеонора Дузе, Ф. І. Шаляпін, Л. В.
Собінов, С. А. Крушельницька, А. В. Нежданова, Маттіа Баттістіні та інші
майстри сцени.
У кінці ХІХ століття у місті існувало фактично два провідних постійних театри:
Міський і Російський. Крім того, функціонували й інші театри – Новий театр,
театри Болгарова, П. Владикіна, “Північний театр”, Ляльковий театр.
Літературно-артистичне товариство здійснювало організацію вистав. На початку ХХ
століття з’являються Народний театр [1901], Драматичний театр Брунштейна
[1902], “Гармонія” [1903], “Манчжурія” [1903], Сибіряковський театр [1903].
З виникненням кіно Одеса стала центром розвитку кіномистецтва, адже саме тут у
1893 році був сконструйований перший кіноапарат М. Фрейнбергом та А. Тимченком.
У 1904 році відкрилися перші ілюзіони – Розенбліта та Готліба. На кінець 1905
року в місті функціонувало вже чотири стаціонарних ілюзіони і п’ятий – у
кафешантані “Гранд отелю”. У 1907 році Гросман створив систему кінопрокату, яка
в 1912 році перетворилася на кіноательє “Мирограф”.
Головним центром художнього життя міста залишалось “Одеське товариство красних
мистецтв” [1864-1918]. У 1900 році малювальна школа і загальноосвітнє училище
були об’єднані і реорганізовані в Художнє училище з живописним, скульптурним і
архітектурним відділеннями. У березні 1890 року було організовано Товариство
південноросійських художників [1890–1921]. Одеса подарувала світові таких
великих майстрів, як Г. Головко, Т. Дворникова, П. Нілуса, С. Колесникова та
ін.
Отже, одеське мистецтво увійшло в ХХ століття як самобутнє, оригінальне,
повноцінне явище, що вже мало свої особливості, традиції і, безсумнівно,
ставило Одесу на одну з провідних позицій мистецького життя країни. Мистецька
періодика теж пройшла етап зародження, втілившись у певних виданнях.
У ХХ століття Одеса увійшла вже з досвідом видання літературної, наукової,
суспільної, духовної, довідкової періодики. Як зазначає дослідниця І. С.
Гребцова, наприкінці ХІХ століття у Південному степовому регіоні в основному
сформувалися такі типи видань: літературні [альманахи і збірники],
“Литературные прибавления ”к “Одесскому вестнику” [1833–1834],
літературно-суспільні [“Рассвет”], суспільно-політичні [“Одесский вестник”],
спеціально-наукові [“Листки”, “Записки”], спеціально-господарчі [присвячені
проблемам розвитку сільського господарства, ремесла], духовна преса, довідкові
видання [53, 345].
А ось такі види мистецтва, як театр та музика, ще не мали свого періодичного
органу в місті. Тому публікації про їхню діяльність друкувалися на сторінках
усіх періодичних видань суспільного характеру. Ситуація змінилась на початку ХХ
століття, коли поступово з’явились спеціалізовані мистецькі видання, присвячені
різним видам мистецтв.
2. 1. Мистецька атмосфера Одеси на початку ХХ століття
Цей період був досить складним, насиченим, непередбаченим: перша світова війна,
громадянська війна, революція, зміна влади. Епоха революційних змін, бурхливих
політичних баталій, життєвої роздвоєності та пошуку духовного сенсу на початку
ХХ століття відчутно вплинула на розвиток культурно-духовного життя в Росії.
Змінилося й мистецьке обличчя Одеси. Революційна доба сприяла тому, що в місті
зібралося чимало талановитих літераторів, драматургів, критиків, режисерів,
акторів, музикантів, які потребували творчого втілення і знаходили його в
Одесі. У цей час тут працювали такі відомі діячі, як К. Міклашевський, Б.
Варнеке, Лоренцо, Альцест, І. Александровський, Л. Камишніков, А. Муров, М.
Пересвєтов та інші, зусиллями й творчістю яких формувалася тогочасна театральна
періодика.
Театр “переживав” між двома революціями нелегкий, бурхливий історичний момент,
адже: ”мистецтво завжди привертає увагу всіх соціальних сил – держави, класів,
партій, релігійних та інших організацій, які зацікавлені у поширенні своїх
інтересів на людей” [18, 477] у результаті чого мистецтво відтворює глибинні
cуперечності та конфлікти епохи. Соціолог В. Фріче зазначав, що в різні
історичні періоди особливого розквіту набував той рід або вид мистецтва, який
міг найкраще передати пануючі в цьому суспільстві розумовий та психологічний
стани [233, 71]. Театральне мистецтво відобразило суспільний неспокій,
сподівання та передчуття невідомого не лише на семантичному і композиційному
рівнях, а й у ширшому плані, втілившись у театральному розквіті, який критики
назвали кризою.
Незважаючи на певне пожвавлення мистецьких подій, історики зазначали:
“Починаючи