Вы здесь

Використання інформаційних ресурсів Національного архівного фонду України: науково-методичні засади, напрями та форми (1993-2004 рр.)

Автор: 
Юдіна Лариса Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001357
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Основні напрями і форми використання інформаційних ресурсів НАФ, що
зберігаються в державних архівах
2.1. Основні напрями використання інформаційних ресурсів НАФ: зміст і
реалізація
Поняття “напрями використання інформаційних ресурсів НАФ” можна вважати
складовою прийнятого в сучасному українському архівознавстві поняття “напрями
використання архівної інформації” як співвідношення конкретного до загального.
Г. В. Папакін виокремлює шість напрямів вико-ристання архівної інформації
відповідно до галузей життєдіяльності суспільства: в сфері управління, в сфері
економіки, в політиці, в науковій діяльності, у культурно-духовному житті, у
соціально-правовій сфері [36, с. 281-282]. У своїй класифікації напрямів
науковець спирається на усталені в радянському архівознавстві підходи, але
трактує їх об’єктивно і не заангажовано, з позицій сучасної науки. Таким чином,
напрями використання архівної інформації виокремлюються відповідно до потреб
фізичних або юридичних осіб, що репрезентують певну суспільну сферу або
реалізують свої конституційні гарантії на отримання відповідних пільг.
Відомий російський архівознавець В. М. Автократов поняття “викори-стання
архівної інформації” пов’язує з поняттям “цілей використання”. Відтак у його
розумінні напрями використання архівної інформації – це “широке узагальнення
прагнень архівістів передати інформацію відповідно до чинних типів потреб
суспільства в ній” [9, с. 258]. Вважаємо, що таке визначення точніше відповідає
сенсу діяльності архівів у реалізації однієї з їхніх основних функцій –
забезпечення потреб держави, суспільства, конкретної особи в ретроспективній
інформації.
Оскільки саме потреби користувачів (за В. М. Автократовим – “реципієнтів”)
зумовлюють виокремлення напрямів використання інформа-ційних ресурсів НАФ, слід
з’ясувати групи потреб у архівній інформації (первинного чи вторинного рівня).
В українському архівознавстві Г. В. Папа-кін поділяє потреби на “очевидні” і
“приховані” [36, с. 279] слідом за
В. М. Автократовим, який виокремлює “усвідомлені” й “неусвідомлені” потреби [9,
с. 256]. Такий поділ ґрунтується на понятті про “усвідомлений інтерес”, що
функціонує в психології та педагогіці, й тісно пов’язаний з психологією
користувача. Відтак завданням архівіста є не лише повноцінне обслуговування
потреб користувача, але й ініціювання інтересу до інформації, про яку йому ще
не відомо. У зв’язку з цим актуалізується потреба включення до штатів державних
архівів посади психолога. Не менш важливим є вивчення категорій користувачів,
прогнозування наростання тих чи інших потреб. Вважаємо за доцільне уточнити
запропоновану Г. В. Папа-кіним класифікацію потреб (хронологічні, географічні,
ієрархічні, галузеві, адресні, матеріальні) [36, с. 280], яка не зовсім
відповідає характеру запитів користувачів. Слід зазначити, що в “Основних
правилах роботи державних архівів України” (2004), не приділено належної уваги
потребам та напрямам використання інформаційних ресурсів НАФ, тоді як “Основные
правила работы государственных архивов”, якими керувались держархіви колишнього
СРСР, до таких напрямів відносили політичний, народногоспо-дарський, науковий,
агітаційно-пропагандистський та культурно-просвітній [184, с. 98].
Повноцінна організація використання архівної інформації однаково важлива в усіх
сферах життєдіяльності суспільства і держави. Значний потенціал мають ресурси
НАФ у сфері державної політики. Архівні документи, які утворилися в діяльності
органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних і громадських
об’єднань, партій, видатних громадських і державних діячів відклалися в
центральних (ЦДАВО України, ЦДІАК України, ЦДІАЛ України та ін.), місцевих
(державних архівах областей України), галузевих (ДА МВС України, ГДА МО
України, ДА СБУ, ІАУ МЗС України) архівних установах, у бібліотечно-архівній
колекції “Фонд Президентів України” НБУВ та у складі комплексів архівної
україніки, зберігають інформацію про зовнішню і внутрішню політику держави.
Пріоритетне завдання державних архівів полягає в тому, щоб не лише забезпечити
повноцінне надходження документів з такою інформацією на державне зберігання та
забезпечити їх збереженість, але й організувати використання цієї інформації із
застосуванням різних форм (ініціативне інформування, експозиційна та
публікаційна діяльність, підготовка теле- та радіопередач, документальних
фільмів тощо), забезпечення якнайширшого інтелектуального доступу до неї шляхом
створення різних видів довідкового апарату (тематичних оглядів, БД, путівників
тощо). Актуальність цього напряму використання інформаційних ресурсів НАФ
засвідчує участь державних архівів у проекті “Влада очима історії”, мета якого
полягає у висвітленні на сторінках газет “Урядовий курґєр”, “Робітнича газета”,
на першому каналі Українського радіо, Урядовому порталі та на сайті Укрінформу
невідомих та маловідомих сторінок історії виконавчої влади в Україні, її стану
та традицій, що надає можливості населенню багатьох країн світу ознайомитися з
українським національним архівним надбанням, з його правдивою історією крізь
призму архівних документів. Не менш важливою є підготовка низки документальних
публікацій та окремих видань, присвяче-них видатним державним, політичним,
громадським діячам, дипломатам [185-189]. Такі видання стають підґрунтям для
вивчення маловідомих сторінок історії українського народу і водночас сприяють
популяризації інформаційних ресурсів НАФ.
Подібні проекти в другій половині 1990-х рр. розроблялися місцевими державними
архівами. Так, окремий том серії “Харківський біографічний словник” під назвою
“Во главе города: Руководители Харьковского городского самоупр