Вы здесь

Стратегічне прогнозування соціально-економічного розвитку регіону

Автор: 
Пухир Світлана Тимофіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001485
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Аналіз стратегічного прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів
Діагностика вітчизняних стратегій соціально-економічного
розвитку регіонів
Першою спробою розробки регіонами стратегічних документів можна вважати
Програму реформування економіки Львівщини, розроблену у 1994 році, термін дії
якої був розрахований на 10 років.
Необхідно зазначити, що при відсутності на той час певних ознак переходу до
стабільного економічного зростання в області та й в державі загалом, програмою
були визначені основні орієнтири реформування економіки Львівщини, зокрема:
ресурсоощадлива спрямованість науково-технічної перебудови виробництва в усіх
галузях і на всіх рівнях економіки. Зменшення ресурсоємності, перш за все,
енергоємності виробництв з орієнтацією на повніше і ефективніше використання
енергосировинних ресурсів області;
підвищення рівня внутрішньої збалансованості економіки області за рахунок
переорієнтації галузей машинобудівного і приладобудівного комплексів, хімічної
промисловості, агропромислового комплексу на більш повне задоволення потреб
внутрішнього ринку і подальший розвиток міжгалузевої і міжобласної кооперації;
спеціалізація в міжнародному поділі праці, прискорений розвиток виробництв, що
здатні поліпшити експортний потенціал Львівщини.
По завершенню першого етапу Програми (1999 р.) було проаналізовано виконання її
основних положень, визначено здобутки, недоліки та нерозв’язані проблеми
[109].
Наступною довгостроковою програмою стратегічного значення на Львівщині стала
програма “Довгостроковий прогноз економічного і соціального розвитку Львівщини
до 2010 року” передбачила виконання стратегічних завдань економічного
розвитку:
- нагромадження капіталу;
- розвиток інвестиційного потенціалу;
- бюджетна політика і податкові реформи;
- грошово-кредитна політика;
- розвиток фінансового ринку.
Особливу увагу було зосереджено на пріоритетах науково-технічного та
інноваційного реформування економіки регіону, розвитку соціально-гуманітарної
сфери, інституціональних та організаційних механізмах економічного зростання,
які пов’язані із зміною організаційних форм і структури власності, розвитком
конкуренції, інститутів корпоративної самоорганізації та малого і середнього
бізнесу; удосконаленням територіальної структури економіки; активізацією
прикордонного співробітництва та підвищенням ефективності функціонування
вільних економічних зон.
У галузевій структурі пріоритетними визначені паливно-енергетичний і
гірничо-хімічний комплекс, машинобудування, легка промисловість,
агропромисловий комплекс, водне та лісове господарство, транспорт, зв’язок та
інформативні системи і комунальне господарство.
Позитивом слід вважати те, що поданий у Програмі прогноз не продовжує
тенденції, що склалися, а орієнтується на дію та результат відповідної
економічної стратегії.
В Програмі також зазначається, що прогнозні оцінки залежать не тільки від
внутрішніх обставин (наповненістю бюджету, ціною кредитних ресурсів, наявністю
збиткових підприємств, боргами по соціальних виплатах), а й від зовнішніх, які
впливають на економічну ситуацію в Україні в цілому. Останнє стосується стану
зовнішньоекономічних відносин з Росією, яка є одним з головних партнерів
українських підприємств (зокрема, паливно-енергетичного та нафтопереробного
комплексів); світових фінансових ринків на можливості зовнішніх запозичень та
їх ціни; кон’юнктури світових товарних ринків, що впливає на експортні
можливості України.
Разом з тим, ця програма мала суттєві недоліки. Насамперед, не були
сформульовані та чітко визначені конкретні заходи та програми, які мали
забезпечити економічний розвиток області. Не менш важливим недоліком є
формування програми під певні політичні інтереси.
Від часу прийняття вказаних вище програм Україна в цілому та її регіони пройшли
шлях набуття відповідного досвіду реформування та розбудови держави в умовах
переходу до ринку. Відбулись радикальні зміни в економічній та управлінській
системах, започатковані соціальні реформи, розроблена нова законодавча база
тощо. На вимогу часу сьогодні в Україні здійснюється пошук нових моделей,
механізмів та інструментів, що забезпечать економічне зростання регіонів. До
таких інструментів належить регіональні стратегії, метою яких є визначення
довгострокових цілей розвитку регіонів. Відзначимо, що вдало визначені
стратегічні цілі соціально-економічного розвитку регіонів сприятимуть
зосередженню зусиль регіональної влади на найбільш перспективних для
конкретного регіону напрямах розвитку і, одночасно, забезпечать вирішення низки
проблем регіонів серед яких: підвищення ефективності використання ресурсної
бази територій, поглиблення спеціалізації, розширення взаємодії суб’єктів
економічної діяльності, формування регіональних ринків, подолання
територіальних диспропорцій та ін. Регіональні стратегії не обмежуються лише
визначенням перспективних напрямів розвитку регіонів. Вони передбачають
програму конкретних дій регіональної влади в розрізі пріоритетних для регіонів
сфер економічної діяльності.
Розглянемо деякі приклади сучасних регіональних стратегій, зокрема, стратегічну
модель розвитку Харківської області. Перша спроба створення цього документу
була здійснена у 2001 році за підтримки проекту Міністерства міжнародного
розвитку Великобританії “Посилення інституціональної спроможності місцевих та
регіональних органів влади” (Largis). Але ця стратегія не була затверджена і
робота над Стратегією соціально – економічного розвитку Харківської області
була продовжена.
У новому варіанті Стратегії автори запропонували вл