Вы здесь

Безпекові імперативи телевізійного простору України

Автор: 
Сащук Ганна Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001556
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2.
Імперативи інформаційної безпеки
телевізійного простору
2.1. Державна складова формування телепростору
Не можна стверджувати, що питанням національної та, відповідно, інформаційної
безпеки України раніше не приділялося належної уваги. Однак в умовах переходу
країни до принципово нової парадигми забезпечення національної безпеки, нової
політичної та соціально-економічної системи, а також глибоких змін
геополітичної картини світу, різкого погіршення середовища проживання людини ці
проблеми набувають нової форми, змісту та особливої актуальності. Пріоритети в
забезпеченні національної та інформаційної безпеки України в сучасний період її
розвитку мають бути об'єктивно орієнтовані на цивілізаційний перехід країни до
постіндустріальної фази, приведення у відповідність з умовами цього переходу її
соціально-політичної системи та умов гуманістичного формування й творчої
реалізації особистості з урахуванням національних і психологічних її
особливостей. А це передбачає реформування суспільства, формування системи
цінностей, що відповідають постіндустріальному етапові розвитку та
національно-культурній ідентичності українського суспільства.
Сучасний стан забезпечення національної та інформаційної безпеки України є
перехідним від радянської системи державної безпеки до становлення нової
системи національної та інформаційної безпеки, яка формується в умовах, що
істотно змінились. Це потребує розробки науково обґрунтованої державної
політики та стратегії в цій галузі, визначення системи національних цінностей,
життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, визначення
зовнішніх і внутрішніх загроз цим інтересам, пошуки ефективності заходів для
забезпечення безпеки в усіх її сферах.
Особливістю реалій України є несформованість, нестабільність і недостатня
визначеність системи цінностей та інтересів суспільства, наявність
суперечностей між інтересами різних соціальних страт і професійних груп, що
спричинює політичну та соціальну нестабільність, нерозуміння. Внаслідок
несформованості консенсусу в суспільстві щодо національних цілей, інтересів і
цінностей бракує належної конструктивності у забезпеченні національної та
інформаційної безпеки країни як "стану захищеності життєво важливих інтересів
особистості, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз". Життєво
важливі інтереси як елемент національних інтересів по-різному сприймаються не
лише в різних соціальних та етнічних групах, а й у різних регіонах України.
Досягненню національного консенсусу цілей перешкоджають як об'єктивні, так і
суб'єктивні чинники національної безпеки. До об'єктивних чинників можна
віднести недостатність ресурсів модернізації, зниження інтелектуального,
технологічного та оборонного потенціалу, зниження якості життя значної частини
населення, зростання соціальної напруги, зростання злочинності та зниження
безпеки особистості й суспільства, погіршення екологічних умов та ін.
Суб'єктивними чинниками є інерція мислення різних соціальних груп суспільства,
збереження у свідомості певної частини населення світоглядних стереотипів,
збільшення соціального контрасту, хронічна боротьба політичних партій за сфери
впливу та владу, відсутність сформованої системи національних цінностей та
сталих інтересів суспільства, що дало б змогу консолідувати зусилля
особистості, суспільства і держави на реалізацію стратегії державотворення.
Кожну з названих вище складових національної безпеки з повним правом можна
вважати головною. Але, враховуючи подвійну природу інформаційного чинника, який
присутній у кожній з інших складових національної безпеки (політичній,
соціальній, економічній, екологічній, військовій тощо), можна виокремити саме
його. Цільовий вплив на інформаційні ресурси держави в явній чи неявній формі є
одним з джерел загроз національним інтересам, що найактивніше може
здійснюватись у формі "інформаційної блокади", "інформаційної інтервенції" і
навіть "інформаційної війни". Широке поширення автоматизованих інформаційних
систем відкриває нові можливості для несанкціонованого проникнення до закритої
інформації в державних і корпоративних системах та її цільовій зміні, що може
завдати значної шкоди національній безпеці, включаючи її військові, економічні,
соціально-політичні та психологічні аспекти. За таких умов особливої
актуальності набувають питання забезпечення необхідного рівня захисту
застосовуваних технологій обробки та збереження інформації.
Логічно обумовлюється потреба розробки механізму забезпечення інформаційної
безпеки країни. Він міг би ґрунтуватися на таких положеннях.
1. Реорганізація всіх державних і громадських інститутів, що дісталися у спадок
від радянської системи, у парадигмальних вимірах нових ціннісних орієнтувань.
Адже цей крок було здійснено незграбно, нерідко простою заміною „старих”
кадрів, без врахування рівня життєвого досвіду, освіти, професіоналізму і т.д.
Відомі дослідники журналістики характеризують це явище по-різному. Наприклад,
В.І. Шкляр – "розладом гармонії", А.А. Чічановський – "в тенетах свободи". "У
багатьох країнах, особливо тих, які створені на територіях національних
республік колишнього Союзу РСР, помітна стурбованість у відношенні можливостей
розповсюдження інформації у вертикальному та горизонтальному напрямках, а
значить і доступу до цієї інформації, участь населення у загальній системі
інформаційного зв'язку суспільства. Ці можливості звузились настільки,
наскільки обмежився, "роздрібнився" інформаційний простір внаслідок ділення
єдиного багатонаціонального утворення на ряд самостійних національних держав"
[403,