Вы здесь

Газета "Волинь" та однойменне видавництво (1941-1944 рр.): організаційний і проблемно-тематичний аспекти

Автор: 
Радчик Раїса Віталіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001560
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ВИДАВНИЦТВО “ВОЛИНЬ”:
ДІЯЛЬНІСТЬ В ОКУПАЦІЙНИХ УМОВАХ
2.1. Структура, управління, функціонування
У першому числі газети “Волинь” надруковане на четвертій сторінці звернення до
читачів “Від видавництва”, саме воно свідчить про те, що й газета, і
видавництво “Волинь” почали діяти одночасно, хоча з часом поле діяльності
видавництва значно розширилося, але спочатку воно брало на себе лише обов’язки,
пов’язані з випуском та розповсюдженням газети “Волинь”, про що свідчать такі
рядки: “Починаємо видавати часопис “Волинь”. Не треба пояснювати ваги і
значення рідної преси. Все це елементарні поняття і кожному вони зрозумілі.
Просимо наше громадянство всебічно допомагати нам у нашій роботі. Надсилайте
масову передплату, читайте, співпрацюйте.
Надсилайте дописи з місць, пишіть статті на різні теми і з різних ділянок
нашого життя, пишіть спомини про все, що було пережите. Вони послужать
матеріалом для будучого історика нашої землі.
Ми розпочали роботу у воєнний час, який творить не завжди сприятливі для праці
обставини. Будемо всіма силами їх переборювати і віримо, що започатковане нами
діло принесе добрі наслідки [132]”.
Саме у Рівному в серпні 1941 року під час наради Еріх Кох звернув увагу на
політичну концепцію, застосовану в Україні: “Ніякої вільної України не існує.
Мета нашої праці – змусити українців працювати на Райх, а не робити цей народ
щасливим. Україна має постачати все, чого не вистачає Німеччині. Це завдання
має бути виконане, незважаючи на жертви [82, с. 263]”.
У таких непростих умовах воєнного часу працювало видавництво “Волинь” як спілка
з обмеженою відповідальністю. У Державному архіві Рівненської області
зберігається “Схема організації видавництва “Волинь” у Рівному” [143; 280; 1;
12; 51], в якій чітко визначено структуру керівництва, організації, обов’язки
кожного відділу (у додатку В).
З першого вересня 1941 року дирекцію видавництва “Волинь” очолював Степан
Скрипник, який одночасно виконував обов’язки “головного керманича всіх
редакцій”. На чолі адміністрації видавництва стояв рідний брат Симона Петлюри
Олександр Петлюра. Редактором часопису “Волинь” був Улас Самчук, редакторами
журналу “Український хлібороб” – Петро Колесник, дитячого щомісячного часопису
“Орленя” – Петро Зінченко. Фотографом працював Іван Шеккер, художниками –
графік Ніл Хасевич і Семен Корж.
З 15 жовтня 1941 року в українському видавництві “Волинь” у Рівному розпочав
працювати відомий львівський книговидавець Іван Тиктор. Він у 1941-1943 роках
очолював дирекцію видавництва.
Досвідчений книговидавець Іван Тиктор у Рівному багато працює над тим, щоб в
умовах німецької окупації преса, журнали, книги видавалися для українців у дусі
патріотизму. Але ця справа була надзвичайно ризикованою, оскільки німецька
влада вимагала діяти відповідно до вимог “Тимчасового розпорядження для
забезпечення порядку справ преси”.
Діяльність рівненського видавництва “Волинь”, особливо фінансова, підлягала
жорсткому контролю з боку німецької адміністрації. Так, дирекція видавництва з
початку свого існування щомісяця обов’язково надсилала “Місячне справоздання А”
до товариства “Преса України”, яке знаходилося в Луцьку на вулиці Острожського,
16. Звіт подавався двома мовами (німецькою та українською) на стандартних
бланках з таких сфер діяльності: І. Витяг з перегляду майна; II. Рахунок на
втрату чи дохід; III. Звіт про найважливіші події в минулому місяці.
Такі звіти дуже ретельно перевірялися, на виявлені порушення видавництво
повинне було давати пояснення. Детальніше про це йдеться в статті Р. Радчик
“Видавництво “Волинь” (1941-1944): структура, тематика видань, діяльність в
умовах окупаційного режиму [144, с. 15-16]”.
Дирекція видавництва “Волинь” була підзвітна не лише “Пресі України”, а й Уряду
Праці при райхскомісаріаті “Україна” в Рівному. Щомісяця до Уряду Праці
дирекція видавництва подавала список працівників. Приймали на роботу лише з
дозволу Уряду Праці. Завдяки такому звіту дізнаємося про тих людей, які
працювали у видавництві “Волинь” з початку його створення. Станом на 3 лютого
1942 року у видавництві працювали: Степан Скрипник, Іван Тиктор, Улас Самчук,
Олександр Петлюра, Роман Бжеський, Юрій Вітковіцький, Василь Штуль, Андрій
Мисечко, Антін Кучерук, Петро Колесник, Єфрем Скрипнюк, Іван Сиротенко, Протас
Тимощук, Іван Шеккер, Віра Шеккер, Антоніна Сіверська, Семен Корж, Людмила
Нітовська, Анатоль Миськів-Книш, Трифон Мичко, Олександр Лобановський, Іван
Іванов, Ольга Окерешко, Катерина Кисіль, Валентина Кисіль [145; 280; 2; 4; 1].
Однак штат видавництва спочатку був нестійким, працівники змінювалися досить
часто. Такого висновку можна дійти на основі аналізу щомісячних відомостей з
виплати заробітної платні працівникам видавництва “Волинь”.
“Преса України” запровадила у травні 1942 року нову “шкалу” оплати працівникам
видавництва, значно зменшивши ставку. З цього часу відомість з виплати
зарплатні складалася з таких граф: прізвище, ім’я та по батькові працівника; з
якого часу працює у видавництві; посада; за який місяць нараховано зарплатню;
ставка зарплатні; кількість днів; за редагування газети “Вісті”; відсоток за
справність; відсоток за німецьку мову; всього належить; аванс; прибутковий
податок; всього; до виплати; розписка. Зарплатня виплачувалася карбованцями,
гонорар іноді – дойчмарками. Таким чином, ставка зарплатні (без надбавок) у
жовтні 1942 року становила: Іван Тиктор, директор видавництва “Волинь” – 4950
крб., Олександр Петлюра, заступник директора видавництва – 1200 крб., Андрій
Мисечко, головний редактор газети “Волинь” – 1200 крб., Петро Зінченко,
редактор журналу “Орленя” – 950 крб., Петро Ко