Вы здесь

Конституційні засади розвитку системи органів внутрішніх справ України.

Автор: 
Кулага Еліна Вікторівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U001612
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК І ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ
ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
2.1. Становлення і розвиток конституційно-правових засад організації та
діяльнасті органів внутрішніх справ (1919-1996 рр.) в Україні
Ідеї та цінності правової держави є головними орієнтирами для процесу подолання
в Україні пережитків авторитарного соціалізму і здійснення радикальних
перетворень. Політичне, економічне та соціальне оновлення суспільства в процесі
побудови демократичної правової держави зумовило потребу приведення правових,
організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної
влади України у відповідність з новими умовами їх діяльності та розвитку.
Оцінюючи зміни, що сталися в державному будівництві, в конституційному розвитку
України, доцільно буде визначити місце і роль конституцій Української РСР в
розвитку системи органів внутрішніх справ України.
Для зміни законодавства України, приведення його у відповідність до
європейських норм, необхідно критично поставитись до помилок минулого й
водночас запозичити звідти все раціональне. Український громадський діяч,
історик, етнограф Михайло Драгоманов писав: “... хто не знає, що діялось у
старовину, той не розумітиме й того, од чого тепер так, а не інакше все на
світі робиться, не знатиме й того, що треба робити, щоб далі було краще жити
людям” [23;26].
У кожному суспільстві свій шлях до правової держави, своя конструкція та свої
форми організації державної влади. Це зумовлено багатьма факторами, в тому
числі й характером соціально-історичного розвитку кожної держави, національними
та духовними традиціями, досвідом державного життя, досягнутим рівнем
політичної та правової культури, геополітичними обставинами тощо [182; 679]. На
своєрідність шляху України до правової держави та громадянського суспільства
помітно вплинули особливості післяреволюційної історії, багаторічні традиції
самодержавства та авторитаризму.
На нашу думку, вивчення та узагальнення досвіду минулого дозволить більш повно
і глибоко дослідити проблему розвитку системи органів внутрішніх справ, виявити
прорахунки, недоліки, а також запозичити позитивний досвід, який можна
використати в процесі вдосконалення законодавства, що регулює діяльність
органів внутрішніх справ, що можна розцінювати як важливий фактор успішного
вирішення завдань сьогодення.
Тож дослідження розвитку органів внутрішніх справ на засадах конституцій СРСР
та УРСР має важливе як пізнавальне, так і практичне значення.
Перша українська радянська конституція відобразила та втілила політичний
розвиток революційного авторитаризму в нашій державі. Його сутність полягала в
тому, що у цілому він спирався на демократичну основу, на відміну від цензових
монархічних конституцій ХІХ – початку ХХ століття. Логіка революційного
авторитаризму базувалася на принципі “Salus populi suprema lex esto” (“благо
народу - найвищий закон”). Конституція закріплювала нову політичну реальність
союзу робітників та селян з метою зростання народного блага [99; 52].
У Конституції УСРР 1919 року визначалися основні завдання диктатури
пролетаріату – здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом
проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з
боку заможніх класів, УСРР проголошувалася державою “трудящих і експлуатованих
мас пролетаріату і найбіднішого селянства” [83; 192].
Насправді проголошення диктатури пролетаріату можна розцінювати лише як
політичну декларацію. Фактично ж влада належала революційному авангарду –
комуністичній партії, представники якої одночасно займали й державні посади,
діяльність яких здебільшого грунтувалася на антидемократичних методах
управління. Отже, класовий підхід до Конституції слугував політичним
обгрунтуванням авторитаризму більшовиків, який не обмежувався правом і спирався
на революційну законність та доцільність.
Для забезпечення функціонування режиму потрібні були спеціальні органи,
наділені правом застосування репресивно-каральних методів по відношенню до
будь-яких проявів опору радянській владі. Таким органом і став Народний
комісаріат внутрішніх справ УСРР (далі – НКВС), який виконував функції щодо
створення та налагодження діяльності радянського державного апарату. До його
складу на правах відділу увійшла Всеукраїнська Надзвичайна Комісія, яка
наділялася функціями слідства, військової та позасудової розправи. Це
створювало широкі можливості для застосування репресій до представників
соціальних прошарків, які не підтримували революційного переходу до
соціалістичного суспільства.
Законодавча база створення в Радянській Україні органів міліції сформувалася у
лютому 1919 року, коли у складі НКВС, згідно з постановою уряду, було
організовувано Управління радянської робітничо-селянської міліції (з березня
1920 року - Головне управління міліції на правах відділу наркомату). Відомчою
інструкцією НКВС у березні 1919 року докладно визначались права і обов’язки
підрозділів міліції, закріплювався класовий принцип добору кадрів до них.
Подальші заходи НКВС по налагодженню діяльності міліції (виділення служб
міліції, штатна розбудова, воєнізація) не досягли бажаної мети, насамперед,
через невизначеність правового поля УСРР в умовах громадянської війни. Це
призводило до порушень законності. Слід також зазначити, що проблема визначення
правового статусу міліції республіки залишались нагальними й протягом 1921-
1922 рр. [153; 10].
У Конституції УСРР 1919 року не закріплювався перелік наркоматів, не йшлося
також про органи внутрішніх справ різних рівнів. Т