Вы здесь

Використання бюджетних коштів підприємствами агропромислового комплексу України.

Автор: 
Щекович Олена Сергіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001875
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Оцінка стану забезпечення та використання бюджетних коштів в системі
агропромислового комплексу
2.1. Визначення об’єктивної необхідності участі бюджетних коштів у розвитку АПК
України та оцінка сучасного стану бюджетної підтримки аграрної сфери.
Аграрний сектор економіки є однією з основних складових всього народного
господарства України. Особливо важливу роль тут відіграє сільське господарство,
яке в умовах економічної кризи повинно стати вирішальним аргументом сприяння
оздоровленню всіх господарських структур та бюджету.
Значне місце слід відвести формуванню адекватної податкової політики, яка б
враховувала всі особливості сільського господарства і створювала сприятливі
умови для його розвитку.
Фінансові відносини в аграрному секторі агропромислового комплексу України
також мають свої характерні особливості. Насамперед, це найменш монополізована
галузь народного господарства, а тому вона потребує постійного фінансового
захисту з боку бюджету.
Важливість цих питань обумовлюється недосконалим розвитком ринкових механізмів
в галузі сільського господарства. Все це загострює проблему розвитку та
адаптації фінансових відносин до умов ринкової економіки. Для вирішення цих
проблемних і актуальних питань необхідно забезпечити вдосконалення фінансових
взаємовідносин сільськогосподарських підприємств та організацій з бюджетом,
створення приємних умов для оздоровлення і ефективного розвитку
сільськогосподарського виробництва.
Однією з найважливіших сфер активного втручання держави є сільське
господарство, що має свої особливості, негативний прояв яких загострюється в
умовах ринкової економіки при недостатньому державному регулюванні цього
сектора економіки. Це обумовлює те, що в більшості країн світу не тільки
визнано необхідність державного регулювання сільського господарства, а й
схвалено певні напрями й програми, що забезпечують стійкий розвиток
сільськогосподарського виробництва, а також усіх сфер діяльності й умов
мешкання сільського населення.
Основним засобом виробництва в сільському господарстві є земля. Для підтримки
необхідного рівня родючості земель треба відшкодовувати не тільки використані
живильні речовини ґрунту, а й відновлювати якісні показники (зміст гумусу,
рівень кислотності, стан водно-повітряного режиму тощо). Це пов'язано зі
значними матеріально-технічними й фінансовими вкладеннями.
При цьому окупність інвестицій розтягнута в часі й обчислюється роками, що
стримує вкладення коштів у сільське господарство. Щоб пом'якшити вплив цих
об’єктивних чинників, земельні угіддя у всіх країнах, незалежно від форм
власності, розглядаються як загальнонаціональне надбання, і витрати на їхнє
збереження виділяються з державного бюджету.
В процесі виробництва сільськогосподарської продукції діяльність людини
переплетена з непідвладними йому природними умовами. У сільському господарстві
швидше зношуються виробничі фонди.
З огляду на це ймовірність окупності капіталу та отримання прибутку пов'язана з
великим ризиком. Суттєва відмінність сільськогосподарського виробництва від
більшості секторів економіки полягає в тому, що воно менш ефективне порівняно з
ними.
Вкладений в нього капітал приносить менший прибуток і сільське господарство
неконкурентоспроможне порівняно з іншими секторами економіки без зовнішньої
підтримки.
Оцінюючи фінансовий стан сільськогосподарських підприємств в Україні, можна
дійти висновку, що упродовж дванадцяти років спостерігається зростання
збитковості вітчизняної аграрної сфери.
Рівень рентабельності продукції скоротився з 37,3% (1990 р.) до від’ємного
значення – 1,9% у 2002 році. (Табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції, %
Продукція
1990 рік
1997 рік
1998 рік
1999 рік
2000 рік
2001 рік
2002 рік
Вся с/г продукція
37,3
-23,9
-28,3
-22,1
-2,4
5,0
-1,9
Зерно
275,1
37,5
1,9
12,0
64,8
42,0
18,6
Насіння соняшника
236,5
19,4
22,0
54,5
52,2
67,6
76,6
Цукрові буряки
29,5
-10,4
-12,0
-14,8
6,1
1,0
-8,7
Овочі відкритого ґрунту
27,6
-37,4
-25,2
-12,8
-1,7
-0,6
8,4
Картопля
27,2
-24,1
-18,6
-12,5
14,0
8,0
16,5
М’ясо великої рогатої худоби
20,6
-61,5
-59,3
-57,9
-42,3
-21,4
-40,3
Яйця
27,3
-5,5
-1,3
-0,7
10,6
23,9
13,5
Молоко і молочні продукти
32,2
-53,7
-46,7
-36,6
-6,0
-1,2
-13,7
Джерело: дані Міністерства аграрної політики України.
Науково-технічний прогрес в сільському господарстві упроваджується і
виявляється повільніше, ніж в промисловості.
Сільське господарство відрізняється консервативністю і нееластичністю попиту і
пропозиції, неадекватністю реакції на умови й вимоги ринку. Так, при підвищенні
попиту на сільгосппродукцію особливості сільськогосподарського виробництва не
дають змоги швидко відреагувати й збільшити випуск продукції. Є низка обмежень
зі збільшення темпів зростання сільгоспвиробництва. Не можна значно збільшити
площу оброблюваних земель навіть за умови збільшення інвестицій. Це пов'язано з
природною обмеженістю сільськогосподарських угідь. Зростання поголів'я худоби
пов'язано з досить тривалим для багатьох видів тварин періодом його
вирощування. Так, щоб виростити стадо для виробництва молока треба близько
трьох років. Щоб створити сад - понад п'ять років, виноградники - не менше
трьох років.
При падінні попиту на продовольство сільське господарство через свою інертність
і консервативність не може швидко пристосуватися до змін в економіці.
Неможливо, наприклад, скоротити або збільшити площі й виробництво
сільськогосподарських культур, якщо вже проведено посівні роботи, значно
скоротити виробництво молока та м'яса бе