Вы здесь

"Лексика української мови в почаївських виданнях ХVІІІ -- першої третини ХІХ ст."

Автор: 
Кисельов Роман Євгенович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001990
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКА, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ ЛЮДИНУ
У СВІТІ ЖИВОЇ І НЕЖИВОЇ ПРИРОДИ
2.1 Лексика на позначення понять живої і неживої природи
2.1.1. Людина: загальні поняття, вік, стать
Лексика, пов’язана з людиною як біологічною істотою, була однією з найбільш
відкритих для залучення церковнослов’янських одиниць. Це закономірно, оскільки
основу нашої книжної традиції складають тексти релігійного спрямування, а
людина в усіх виявах її життя, у т. ч. біологічного, завжди була в центрі уваги
такої літератури. На значну кількість церковнослов’янізмів саме в цій
тематичній групі у ХVІІІ ст. вказують і в працях з російської історичної
лексикології [56, c. 40]. Важливо, проте, відзначити, що в українській мові не
відбулося процесу стилістичної нейтралізації великої частини таких назв, як у
російській [59, c. 36], вживання церковнослов’янізмів майже завжди було
стилістично мотивованим, принаймні ці назви завжди зберігали певну асоціативну
(щодо сакралізованих контекстів) стилістичну конотацію в семантиці, і
функціонували, як правило, паралельно з українськими формами.
Істота взагалі позначена в текстах церковнослов’янізмами создамнїе (Б 119; БФ
137, 139 – 2 слвж., 145; Ч 14), со(т)воре?нїе (Н 110 зв.) та назвою тварь – у
збірному значенні «все живе» (Б 10, 24): возда?ймо… да?ри † всей тва?ри (Б 24).
Поява слова тварь, окрім книжного, може бути зумовлена діалектним впливом: у
значенні «створіння» воно вживається в окремих південно-західних говірках
(Горб.1 315), це ж значення фіксують і давніші словники нової літературної мови
(Жел. 952; Гр. 4: 250).
Зі значенням «сукупність усіх фізичних та душевних сил та властивостей людини»
(СУМ 2: 499) вживаються церковнослов’янізм єстество? (БФ 128, 133, 136, 485),
який проіснував у літературній мові до ХІХ ст. (Нім. 14), та, паралельно з ним,
характерний для староукраїнського періоду латинізм натумра (БН 18 зв. – 3
слвж., 23 зв.; БФ 128, 133 – 3 слвж., 485): вемдлугъ єстестваМ люмдскагw (БФ
485) – вемдлугъ натумры люмдской (485); полонізм прирожемн^њ (Р. в., БН 23
зв.). Прикметники, вживані при цих словах, можуть вносити уточнення в
семантику, наголошуючи, що мова йде саме про біологічну сутність людини,
наприклад: натумра … надчприромднањ, приромдной натумрy намшой чрезч Даръ
Всыновлемнїњ присвоемннањ (БФ 133).
Зі значенням «людина» в однині вживається назва человy?къ (чоловy?къ), у
множині – суплетивна форма люмде (Н. в. – Б 16, 236; БФ 135 – 2 слвж., 136,
487; КГ – 7 слвж.; Н 151, 168, 233; НП1 12, 15, 269 – 2 слвж., 272; НП2 265,
274, 275, 276; ПС 18; С2 152, 233). Зрідка Н. в. мн. виступає в іншому
розмовному варіанті – люмди (Б 232), та книжному – людїе (Б 12). У деяких
контекстах альтернативою до люмде може бути успадковане з д.-укр. періоду (Нім.
297) люд (люмду – Р. в., НП1 15). Прикметник зі значенням «притаманний людині»
утворюється від іменникової форми множини: люмдскїй (БФ 128, 484 – 2 слвж., 485
– 3 слвж.; Н 110, 110 зв.; НП2 265, 276; ПС 13 зв.). Іноді він виступає у
фонетичному оформленні, властивому для деяких південно-західних діалектів:
люмдзкое (с. р., БФ 2), люмдзкагw (Р. в., БФ 129), люмдзкогw (Р. в., НП2 265),
люмдзкимъ (О. в., НП1 12). Лише один раз зафіксовано полонізм чловемча (ж. р.,
Б 3).
Викликає інтерес наповнення синонімічного ряду назв на позначення процесу
фізіологічного існування. Передусім треба відзначити виразну перевагу книжних
одиниць: житїеМ (Б 119, 214, 227 – 2 слвж., 236; БН 14 зв., 15, 21 зв., 23 зв.;
БФ 145; Кат. [19 зв.], [20 зв.]; Н 110 зв., 151 зв., 182 зв., 230 зв., 234, 236
зв.; НП1 – 22 слвж.; НП2 – 12 слвж.; ПБ 106; С1 9, 11; С2 152 зв.) – усього 56
слвж.; жизнь (Б 214; БФ 127, 129; Н 96 зв.) – усього 4 слвж., яким можна
протиставити живомтъ (Б 119 – 2 слвж.; БН 158 зв.; Ч 3 зв.) – усього 4 слвж.
В. В. Колесов вважає, що після того, як до вживаного в давньоруській мові
животъ «життя» додалися у складі книжних формул церковнослов’янізми житие і
жизнь, відбувся наступний перерозподіл значень: для позначення земного
існування, протилежного вічному життю, як і раніше, використовувалося слово
животъ – основна характеристика органічного життя, соціальне життя людини
характеризували за допомогою лексеми житие, а слово жизнь пов’язувалося з
поняттям вічного, божественного, духовного життя [75, c. 76–78]. Якщо таке
семантичне обґрунтування синонімії між згаданими назвами відображає ситуацію
д.-укр. періоду, то треба сказати, що в почаївських друках вже немає
підтвердження цьому спостереженню: житїеМ переважає тут в усіх контекстах,
незалежно від перелічених вище відтінків у значенні: (фізіологічне існування)
при житїиМ и здоромвю (НП1 13); (соціальне існування) любомвь Бж?ањ взглњмдомъ
дyлъ домбрыхъ нб?а гомдныхъ такъ имy?етсњ, якъ имy?етсњ душаМ вч тy?лy
взглњмдомъ житїњМ дочемснаго и дyлъ ємуМ прилимчныхъ (БФ 145); (життя вічне)
якъ тимл^кw почумла † Іи?са w водФМ, на житїеМ вy?чное текумщей, замразъ
семрдцемъ запрамгнула (НП1 17). Зрідка, коли йдеться про життя соціальне, або ж
вічне, божественне, вживається церковнослов’янізм жизнь: да заслумга на Нб?о
бумдетъ дyло, въ жи(з)ни сей † члв?yка содy?њное (БФ 129); абымсмо срdца
своегоМ не затоплњмли въ свy?тy, але w нб?о и жизнь вy?чную старамлисњ (Н 96
зв.). Номен живомтъ «життя», як показують контексти, не має якоїсь
специфікованої семантики, а просто є альтернативною формою з дещо слабшою
семантичною ознакою «книжності» (у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. це була
найбільш уживана лексема на позначення відповідного поняття – СлУМ 9: 155–157):
Втомрое [прамво л^емнное] єсть на той часъ, когдаМ комуМ даемтсњ маемтность
томкмw до животаМ єгwМ (БН 158