Вы здесь

Інвестиційна привабливість акцій відкритих акціонерних товариств (на матеріалах Полтавської області)

Автор: 
Яріш Олена Валентинівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U001997
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Методичні основи оцінки інвестиційної привабливості акцій
2.1. Методи оцінки інвестиційної привабливості акцій
У міжнародній теорії і практиці існують два принципово різних і незалежних
підходи до оцінки інвестиційної привабливості окремих інструментів фондового
ринку – школа фундаментального аналізу і школа технічного аналізу.
Перший передбачає оцінку фінансово-господарської діяльності емітента і серед
переважної більшості інвесторів вважається головним напрямком у сучасному
аналізі привабливості інвестицій в акції, другий базується на біржових
котировках акцій.
Принциповою відмінністю технічного аналізу від фундаментального є той факт, що
основним фактором, який коректує рівень інвестиційної привабливості акцій,
прибічники технічного аналізу вважають зміну впевненості інвесторів стосовно
стану і активності фондового ринку в найближчий час. Тобто, якщо достатня
кількість інвесторів впевнена у перспективності конкретного емітента, то попит
на акції цієї компанії переважатиме пропозицію, внаслідок чого котировки цих
акцій матимуть тенденцію до зростання. Той факт, що компанія, результати
діяльності якої на короткому проміжку часу повинні сприяти росту капіталізації,
а в реальності відбувається зниження котировок, прибічники технічного аналізу
пояснюють психологічними факторами, а саме впевненостю інвесторів.
Проблеми використання існуючих підходів розглянуті в роботах багатьох
закордонних і вітчизняних вчених.
Р.В.Колбі та Т.А.Мейерс віддають перевагу методам технічного аналізу.
Фундаментальні показники, за їх ствердженням, не дозволяють зробити правильних
висновків про привабливість акцій, оскільки орієнтуються на показники
доходності компаній [82].
Дж. Мерфі пояснює стратегію поведінки на ринку акцій через призму міжринкового
технічного аналізу [99].
В.М.Єдронова та Є.А.Мізіковський є прибічниками фундаменталь-ного аналізу, вони
стверджують, що привабливість акцій для інвестора змінюється в залежності від
стану економіки країни і фінансового стану акціонерного товариства [68].
У працях Х.Бірмана, С.Шмідта пріоритетними є фундаментальні показники і
показники доходності акцій, які шляхом дисконтування трансформуються в чисту
вартість акцій [50].
С.Коттл, Р.Мюррей, Р.Брейлі, С.Майерс, Л.Дж.Гітман, У.Ф.Шарп розглядають
переваги і недоліки кожного з підходів і залишають право вибору безпосередньо
інвестору [83, 53, 57, 148 ].
Проблема використання методів технічного і фундаментального аналізу на ринку
цінних паперів довгий час була предметом наукових досліджень Дж. Сороса, яким
було визначено, що і технічний, і фундаментальний аналізи можуть бути
застосовані на ринку акцій, але за певних обмежень [135]. У той же час більш
“цікавим” він вважає фундаментальний аналіз, який дозволяє врахувати залежність
між котировками акцій і фінансовим станом емітента. Причому, на відміну від
прибічників традиційної теорії фундаментального аналізу, які визнають
односторонню залежність інвестиційної привабливості цінних паперів від
фінансового стану акціонерного товариства, Сорос наголошує на зворотньому
зв’язку доходів компаній від змін на фондовому ринку США.
Таким чином, не існує переконливого доказу переваг одного методу аналізу над
іншим. Тому однією з проблем дисертаційного дослідження є визначення
можливостей і умов застосування методів фундаментального і технічного аналізу
цінних паперів вітчизняних підприємств, зокрема акцій, шляхом поетапного
розгляду кожного із зазначених підходів.
Виникнення і широке розповсюдження фундаментального аналізу в закордонній
економічній літературі і практиці були обумовлені стрімким розвитком ринку
корпоративних акцій, учасники якого передбачали існування функціонального
зв’язку між динамікою курсів акцій підприємств і ефективністю його
функціонування протягом визначеного періоду, а також характеристиками
економічного, соціального і політичного розвитку країни, специфікою галузі і
місцем розташування підприємства.
До сьогодні в економістів не склалося єдиного визначення фундаментального
аналізу.
У класичних працях, зокрема Дж.Віл’ямса і Б.Грехема, під фундаментальним
аналізом розуміється визначення дійсної вартості акцій підприємства та її
порівняння з фактичною ринковою капіталізацією з метою визначення ступеня
недооцінки або переоцінки акцій компанії і відповідно виміру рівня потенційної
доходності операцій з цінними паперами [164, 161].
З часом фундаментальний аналіз набув більш широкого тлумачення. Так, Лоренс Дж.
Гітман і Майкл Д. Джонк визначили фундаментальний аналіз як “глибоке
дослідження фінансового стану і результатів господарської діяльності компанії”
[57].
У радянській економічній літературі в якості характеристики економічного
аналізу поняття “фундаментальний” не вживалося. Процедура оцінки
фінансово-господарського стану носила назву комплексного аналізу діяльності
підприємства. Найбільш детально і ґрунтовно сутність та методика комплексного
аналізу були викладені й обґрунтовані в наукових працях професора А.Д.Шеремета.
За його визначенням, комплексний аналіз – “це вивчення з усіх боків
виробничо-господарської діяльності підприємства, об’єднання їх у
взаємозв’язки”[151].
Фундаментальний аналіз базується на ствердженні про те, що головною причиною
підвищення або зниження активності інвесторів на ринку акцій є очікування змін
доходності компаній-емітентів. Прибічники фундаментального аналізу вважають, що
будь-який з факторів, котрий впливає на зміни в доходах компанії, галузі чи
економіки в цілому, може відображатися на інвестиційній привабливості цінного
паперу. При ц