Вы здесь

Інтертекстуальна основа художньої прози В.Домонтовича (на матеріалі романів "Дівчина з ведмедиком", "Доктор Серафікус" та "Без ґрунту")

Автор: 
Белімова Тетяна Валеріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002018
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
“Реально-неіснуючий” світ романів В.Домонтовича у текстологічних параметрах
Дослідження романістики Віктора Домонтовича планується здійснити в два етапи.
Завдання першого полягає в розгляді інтертекстуальних особливостей побудови
текстів романів “Дівчина з ведмедиком”, “Доктор Серафікус” та “Без ґрунту”.
Даний етап, що умовно міг би бути означений нами як інтертекстуальне описання,
передбачає аналіз природи наступних текстових явищ: текст, твір, контекст,
інтертекст, метатекст, складових і дотичних до їхнього утворення одиниць.
Наступний етап нашого дослідження, що також умовно можна було б визначити як
інтертекстуальне прочитання, має на меті розглянути тексти залучених до аналізу
творів Віктора Домонтовича як сходження різнорідних культурних дискурсів,
жодною мірою не претендуючи на надання вичерпного переліку всіх можливих
сходжень. Зазначаються найочевидніші з тих сходжень, що відкрилися під час
процесу читання. Таким чином, пунктирно окресливши той напрямок, в якому буде
розгортатися робота, перейдемо безпосередньо до практичної її реалізації.
Текст кожного літературного твору є знаковою системою, яка окрім морфологічних,
граматичних, семантичних, лексичних й інших значень, крім комунікативної та
смислоутворюючої функцій у мові, містить і необмежену кількість кодів, шифрів,
які активізують увагу передбачуваного автором читача та запрошують його до
співавторства, співпраці. Окрім того, текст – це завжди відбиття способу
мислення його творця, матеріальна фіксація письменницької думки як свідомо
висловленої, “обдуманої”, так і несвідомого “відтінку”, ефекту роздумів, які
могли б мати місце, могли б розгорнутися; текст свідчить і про майстерність
автора, про його здатність відчувати й передавати прекрасне, тримати
співрозмовника – читача в полоні створеного ним художнього світу. Таким чином,
за кожним літературним текстом стоїть і простежується автор, він може бути
впізнаним, ідентифікованим за створеною ним знаковою системою, оскільки
перебуває в постійному діалозі з нею. Отже, першочерговим завданням є
розглянути сліди наявності автора у створеній ним текстовій структурі. Даний
етап дослідження романів Віктора Домонтовича як текстових масивів передбачає
опис таких складових одиниць, як назви (функції, коди), ремарки, підкреслення
та коментування автора, розділи (поділ, функціонування).
Заголовок є одним з найважливіших компонентів тексту будь-якого художнього
твору, є тим зовнішнім кодом, що може надати потенційному читачеві, який вперше
бере до рук ту чи іншу книжку, мінімальну інформацію щодо даної літературної
“речі”, заінтригувати, можливо, спровокувати бажання прочитати аби розгадати,
розтлумачити номінативний смисл, винесений у назву. Один із засновників теорії
інтертекстуального аналізу тексту, відомий французький літературознавець Ролан
Барт вважає: “Будь-яка назва має, таким чином, декілька одночасних смислів, з
яких потрібно виділяти принаймні два: 1) висловлювання, яке міститься у
заголовку і пов’язане з конкретним змістом наступного тексту; 2) сама по собі
вказівка на те, що нижче слідує певна літературна “річ” (тобто, по суті,
товар)”[10; 431].
Спробуємо розглянути заголовки романів Віктора Домонтовича у розрізі двох
вищеозначених функцій – енонсіативної (номінативної) та дейктичної
(смислороз’яснювальної).
Назва хронологічно першого твору – “Дівчина з ведмедиком” – відсилає читача до
жіночої номінації (загального іменника “дівчина” на позначення особи жіночої
статі молодого віку). Недосягнення об’єктом, означеним “дівчина”, дорослого,
зрілого віку підкреслює й зменшена форма загального іменника “ведмідь” –
“ведмедик”. Це є номінація традиційної іграшки – маленької пухнастої тваринки,
яка не має нічого спільного з грізним володарем північних лісів, з дикунськими
тотемними віруваннями про лютого звіра-пращура. Уявлення, що виникає в читача
про підлітковість, недорослість головної діючої особи твору (оскільки
словосполучення “дівчина з ведмедиком” винесено як заголовок, то логічно було б
допустити, навіть не маючи уявлення про події твору, що певна молода особа
жіночої статі є у центрі оповіді), крім основної своєї номінативної функції,
повинно ще ввімкнути складний механізм шифтеру, використовуючи термінологію,
запропоновану Роланом Бартом. Шифтер пов’язаний із непрозорістю назви, і, крім
закономірних пошуків читачем у тексті конкретної персони, означеної автором як
“дівчина з ведмедиком”, передбачає виникнення майже завжди риторичного
запитання щодо природи та співвідносності даного заголовку з низкою подій
твору. Шифтер також повинен, за розрахунком письменника, діяти як певний
каталізатор, пробудити зацікавлення реципієнта, викликати бажання ознайомитися
зі змістом твору.
Пряме значення заголовку “Дівчина з ведмедиком” свідчить і про присутність
інтриги як певної складової роману, оскільки йдеться не про твір дитячої чи
юнацької літератури, а про прозовий масив, створений для дорослої аудиторії, і
підкреслена у його назві підлітковість підсилена зверненням до процесу гри
(ведмедик), є елементом заплутування, збивання, подвійною проекцією.
Виходячи з літературної конкретики роману, “дівчина з ведмедиком” дешифрується
як головна дійова особа – Зина Тихменєва. Вона вже не дівчинка, але ще й не
жінка, яку, одначе, й підлітком складно назвати не стільки через напускну
дорослість, скільки через дійсно вражаючу, хай навіть здебільшого вичитану та
підслухану досвідченість, не дівочу жорсткість, навіть жорстокість,
гіпертрофовану силу волі.
Прикладом прочитання символічного підтексту заголовку твору може бути вказівка
автора на заангажованість наймолодшої верс