Вы здесь

Самоврядувальний механізм здійснення регіональної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства.

Автор: 
Яценко Микола Анатолійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002055
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОВРЯДУВАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗДІЙСНЕННЯ
РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Місцеве самоврядування в системі здійснення регіональної соціальної
політики
Набуття Україною незалежності та проголошення нею демократичних перспектив
розвитку як ніколи актуалізувало питання про роль і значення системи місцевого
самоврядування у здійсненні регіональної соціальної політики.
У соціологічній і політико-правовій літературі досліджуються різні проблеми
місцевого самоврядування як механізму здійснення регіональної соціальної
політики, актуальні щодо трансформаційних умов українського суспільства.
Завдяки цим численним дослідженням у вітчизняній літературі отримано значні
теоретичні здобутки: збагачено понятійно-термінологічний аппарат місцевого
самоврядування і регіональної соціальної політики, розкрито їх особливості у
різних суспільно-політичних та соціально-економічних умовах, розроблюються
методологічні і методичні підходи до аналізу механізмів взаємодії іиституту
самоврядування і місцевих органів виконавчої влади тощо. Однак за їх межами
залишились деякі невирішені теоретичні і практичні проблеми щодо суб’єктів
регіональної соціальної політики і механізмів її здійснення, зокрема
самоврядувального потенціалу територіальної громади і сформованих нею органів.
Якщо поняття «місцеве самоврядування» в політологічному аспекті інтерпретується
переважно за допомогою категорії «інтенсивності», яка характеризує його за
часовим та просторовим поширенням [81, c. 137], то в соціологічному дослідженні
самоврядувального механізму здійснення регіональної соціальної політики, на наш
погляд, доцільно робити акцент на категорії «територіальної громади», яка
«виступає на першому плані в системі суб’єктів місцевого самоврядування [82,
c.101]». Самоврядування здійснюється на принципах єдності громадян певної
території як суб’єкта і об’єкта управління, економічної та фінансової
незалежності території, самофінансування і самозабезпечення, самостійності та
незалежності в межах своєї компетенції кожного рівня місцевого самоврядування.
Сучасна соціальна політика України значною мірою орієнтується на парадигму
регіонального саморозвитку, в зв’язку з чим необхідно розглянути більш
конкретно деякі теоретико-методологічні підходи до визначення природи місцевого
самоврядування і притаманних йому механізмів функціонування в аспекті
здійснення регіональної соціальної політики. Теоретичне обгрунтування інституту
самоврядування як механізму здійснення регіональної соціальної політики, є
основою практичного підвищення її ефективності. Слід підкреслити, що в цілому
соціальна політика обмежено чутлива до запросів і очікувань окремих індивидів і
найбільш адекватно реагує на потреби й інтереси соціальних груп, верств і
окремих прошарків населення на регіональному і муніціпальному рівнях.
Регіоналізація соціальної політики – це «форма, яка дозволяє в межах великого
державного формування зберегти історичну різноманітність традицій, звичаїв,
культури різних груп і прошарків народу [83]». Тому важливою складовою
регіональної соціальної політики є інститут місцевого самоврядування містами,
міськими і сільськими поселеннями і територіями, роль і відповідальність якого
у рішенні задач соціальної політики невпинно зростає. Це пов’язано зокрема з
тим, що місцевому самоврядуванню притаманне прагнення налагоджувати соціальну
політику з урахуванням соціально-економічних умов конкретної території,
знаходити можливі альтернативні рішення низки соціальних проблем, здійснювати
маневр ресурсами тощо. На муніципальному рівні усувається установча
роз’єднаність надання соціальної підтримки різним верствам населення, повною
мірою реалізується комплексний підхід до його соціального забезпечення. Місцеве
самоврядування в системі соціального управління регіонами покликано
забезпечувати комплексне вирішення питань з обслуговування населення і сприяти
тим самим досягненню у суспільстві політичної й соціальної стабільності. Слід
мати на увазі, що громадяни задовольняють більшість своїх потреб саме «за
місцем проживання», тому у сфері муніципального управління зосереджена
відповідальність за вирішення повсякденних життєзабезпечуючих задач
територіального утворення. На муніципальному рівні найбільшою мірою можливий
прояв самоорганізації населення, залучення зусиль недержавних організацій і
об’єднання осіб зі схожими проблемами. Саме завдяки активізації соціального
потенціалу самодопомоги і взаємодопомоги створюється той додатковий ресурс
синергетичного характеру, котрий дозволяє здійснювати соціальну політику на
місцевому рівні навіть при вкрай несприятливих зовнішніх обставинах.
До основних завдань органів місцевого самоврядування нині прийнято відносити
такі:
вирішення соціальних проблем на підвідомчій території (організація освіти,
охорона здоров’я, забезпечення громадської безпеки та правопорядку та інші);
охорона довкілля;
забезпечення комплексного розвитку території й місцевого господарства через
систему комунальних служб, а також через виробничі підприємства, розташовані на
території.
У трансформаційних умовах можна виділити кілька основних напрямків соціальної
політики, що потребують першочергового вдосконалення на регіональному рівні і у
вирішенні яких зростає роль органів місцевого самоврядування:
1. Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і
норми, державні соціальні гарантії; здійснення адекватних сучасним умовам
приоритетів і соціальних стандартів задовільнення тих чи інших потреб
населення, на базі котрих відтворюються рівні основних державни