Вы здесь

Звукотворчий компонент трубного виконавства: традиції та базинґ

Автор: 
Гишка Ігор Семенович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002441
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПИТАННЯ ЗВУКОУТВОРЕННЯ НА ТРУБІ
2. 1. Музично-акустичні засади звукотворчого процесу на трубі
Музична акустика пов’язує виникнення звуку в духових музичних інструментах із
процесом генерації повітряного стовпа, що заповнює їх внутрішній об’єм.
Основною причиною виникнення звукових коливань цього об’єму є зміни швидкості,
утвореного виконавцем повітряного струменю, що надсилається в інструмент.
Спочатку це виникає у результаті зіткнення повітряного потоку з твердим тілом
(тростиною, губами), що знаходиться на його шляху, а відтак з причини
проходження крізь отвори різних діаметрів та внаслідок зустрічі з середовищем
іншої щільності.
Функцію твердого тіла у мідних духових інструментах виконують губи виконавця.
Вони виступають м’якими масивними язичками перетинчастого типу. Закриті губи
утворюють перпендикулярну (щодо руху повітряного струменя) перепону. Силою
свого потоку повітряний струмінь відкриває та збуджує її краї. У результаті
виникають періодичні коливання, вібрація, дзижчання, базинґ – першооснова
майбутнього звуку інструмента. Висота, тривалість та гучність губного базинґу
великою мірою залежить від інтенсивності, швидкості та кількості повітря, що
поступає до губів.
Пройшовши крізь губи та перетворившись з фізичної (механічної) енергії
стиснутого струменя в акустичну (звукову), ця вібруюча періодичними поштовхами
повітряна маса, опиняється в чашці мундштука, де перед нею постає наступне
завдання – потрапити в отвір його устя. Однак, у зв’язку з тим, що діаметр устя
мундштука є надто малим (приблизно 3,6-3,8мм) і не спроможним одразу пропустити
усю утворену повітряно-звукову субстанцію, тут виникають вихори (почергові
розрідження і згущення стиснутого повітря). Це підтверджується дослідженнями
Річардсона, який виявив, що внаслідок цього в усті утворюються „крайові” тони
[82, с. 158]. Таким чином, устя мундштука виступає другою після губів
перепоною, яка змінює швидкісні і якісні показники повітряного потоку.
Далі повітряний струмінь потрапляє у ніжку мундштука. Тут також проходить його
підсилення та збагачення тембром. Сконструйована на кшталт рупору,
конусоподібна ніжка мундштука виступає частиною резонуючої надставки –
інструмента, а за його відсутності до певної міри може навіть виконувати роль
автономного мінірезонатора. Необхідно відзначити, що внутрішня форма ніжки
мундштука спеціально виготовлена так, аби унеможливити фізичний поділ
повітряного стовпа, що її наповнює на обертони, й уникнути передування. Це
оберігає інструмент від різноманітних резонансних збурень. Нездатність ніжки
мундштука до передування, натомість, робить легкодоступним виконання на ньому
таких технічних прийомів, як glissando чи базинґ.
Збагатившись тембром у мундштуці, ця, поки що не досконала повітряно-звукова
суміш, нарешті потрапляє в інструмент, де знову зустрічає опір повітря іншої
щільності. Силою і швидкістю свого потоку утворена звукова хвиля натискає на
повітряний стовп, що наповнює інструмент, робить його (повітряний стовп)
пружним, та, приводячи в дію, перетворює у звучне тіло – вібратор.
З наступним перепадом тиску повітря згаданий звуковий потік зустрічається на
виході з розтрубу труби – кордоні, де щільність повітря є нижчою. Тут щільність
звукового потоку суттєво зростає, а його тиск зменшується. З одного боку це
спричиняється до випромінювання звуку в атмосферу, а з іншого, до відбиття
звукової хвилі у інструмент*
[* Примітка.
Згідно законів акустики, звукові хвилі, що розповсюджується у повітряному
середовищі, мають здатність відбиватися від кордонів середовища іншої
щільності. ]. Відтак звукова хвиля знову відбивається від протилежного кінця
інструмента і так продовжується до тих пір, доки інструмент звучить. Власне так
в каналі труби виникає стояча повітряна хвиля конкретної частоти коливання, що
визначає висоту видобутого звуку [2, с. 143] для того, щоб інструмент
продовжував звучати, потрібно впродовж певного часу підводити до нього енергію
у вигляді стиснутого, ритмічно пульсуючого струменя.
Тут важливо наголосити, що з моменту зародження в каналі мідного духового
інструмента звукових хвиль, у дихальних шляхах виконавця виникають аналогічні,
тільки із зворотною фазою, коливання [82, с. 104]. Насамперед генератором, а
відтак і координатором цих коливань у згаданих об’ємах виступають губи. Таким
чином повітряний об’єм інструмента, дихальних шляхів та губи стають
звукотворчими елементами потрійно-зв’язаної (об’єднаної) акустичної системи,
яка в результаті діючої на неї енергії повітряного струменя перетворюється в
автоколивальну. Тут варто наголосити, що власне повітряний струмінь і є тим
звучним тілом.
Визначаючи основні функції активних „учасників” звукотворчого процесу на мідних
інструментах, можна зробити висновки, що роль збудника звукових коливань
виконує повітряний струмінь, генератора – губи, а випромінювачів звуку –
розтруб та, до певної міри корпус інструмента. Язик, натомість, виконує функції
клапана, що відкриває повітряному струменю доступ до губів, а також коригує
його тиск, швидкість та напрям руху.
Проте, беручи до уваги можливість генерувати звуки губами, існують й інші
версії тлумачення їх ролі у звукотворчому процесі. Ці та інші питання
анатомо-фізіологічних і музично-акустичних засад звукотворчого процесу на трубі
й до сьогодні є дискусійними серед науковців-музикознавців, виконавців та
акустиків. У зв’язку з цим пропонуємо розглянути деякі з них.
Насамперед варто нагадати, що труба належить до групи духових інструментів,
конструктивні особливості яких дозволяють виконавцеві шляхом передування
ген