Вы здесь

Соціальні аспекти екологічної політики України

Автор: 
Амджадін Лідія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002546
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНІ СКЛАДОВІ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
2.1. Соціальні основи національного екологічного законодавства
Основи державної екологічної політики України формує Верховна Рада, визначаючи мету, головні завдання, напрями, принципи і пріоритети, встановлюючи систему відповідних економічних та інших регуляторів. Передбачено, що з часом внаслідок розвитку науки і техніки у сфері охорони довкілля розроблятимуться наукові засади державної екологічної політики України [121]. Сьогодні основні принципи, завдання та заходи екологічної політики визначаються передусім державною нормативно-правовою базою, яка охоплює:
- Законодавство України (Конституція України, Закон "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про поводження з радіоактивними відходами" та ін.);
- Програми Уряду України у сфері довкілля природного середовища та структурної перебудови економіки й економічного зростання;
- Державні цільові програми;
- Державні стандарти та інші нормативні акти.
Особливістю екологічної політики України на сучасному етапі є її спрямованість, на подолання негативних наслідків попередньої схеми природокористування, територіальної організації виробництва, гіпертрофованого розвитку енерго- та ресурсомістких галузей економіки, а також на розв'язання нагальних проблем ліквідації або раціонального використання нагромаджених десятиліттями відходів виробництва і споживання, зменшення впливу наслідків катастрофи на ЧАЕС, формування нової парадигми використання ресурсів для забезпечення екологічної безпеки держави та сталого розвитку України. Підгрунтям цього є комплексні міжгалузеві принципи, побудовані на засадах:
- чіткого усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій розв'язання природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому, об'єктному рівнях та на рівні особистості;
- формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;
- розроблення та впровадження екологічно обгрунтованої стратегії регулювання природокористування;
- інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в європейський та світовий екологічний процес;
- інтеграції компонентів екологічної політики у програми соціально-економічного реформування суспільства.
Оскільки сучасний стан соціально-економічного розвитку в країні характеризується різким погіршенням екологічної ситуації і потребує вирішення питань її поліпшення на місцевому, регіональному і національному рівнях, значна частина норм екологічного законодавства прямо чи опосередковано спрямована на захищеність а здоров'я населення, зокрема на упередження виявів екологічного ризику та негативного техногенного впливу.
Першим документом незалежної України, що закріпив основні принципи використання природних ресурсів, є Декларація про державний суверенітет України, яка проголошувала, що держава самостійно встановлює порядок організації охорони природи на своїй території, порядок використання природних ресурсів, має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ чи організацій, які спричиняють загрозу екологічній безпеці, а також дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління.
Конституція України, ухвалена у 1996 р., заклала системні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур розподілу влади. Згідно зі Cт. 3, найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, недоторканність і безпека, а права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За Основним Законом кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (Ст. 50). Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація, як зазначено в Конституції, не може бути засекреченою (Ст. 50).
Держава є відповідальною перед громадянами за здійснення природо-охоронних функцій. Її обов'язком визначено забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу (Ст.16).
Своєрідною "екологічною конституцією" став Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", ухвалений 1991 р. Він підтвердив, що невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. Відповідно до цього екологічна політика України спрямовується на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням довкілля, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Особлива увага акцентується на:
- пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов'язковості дотримання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
- гарантуванні екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
- запобіжному характері заходів щодо охорони довкілля;
- екологізації матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
- науково обгрунтованому узгодженні екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничи