Вы здесь

Науково-методичні основи регулювання розвитку агропромислового комплексу регіону

Автор: 
Корюгін Андрій Валерійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002798
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АПК ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Особливості державного регулювання розвитку АПК
Неоднакові темпи розвитку ринкових відносин у різних сферах агропромислового комплексу України, включаючи різні підходи до роздержавлення, приватизації землі і земельних ресурсів, виробничо-господарських структур у сільському господарстві, переробній і обслуговуючих галузях сформували досить складну соціально-економічну ситуацію, вихід з якої потребує прийняття та здійснення з боку держави відповідних рішень, спрямованих на кардинальне підвищення ефективності господарювання. Участь держави у процесах регулювання АПК зумовлена низкою причин.
По-перше, саме держава здійснює збереження та поліпшення навколишнього середовища у великих сільськогосподарських районах, контроль за якістю виробленої продукції.
По-друге, державне регулювання зумовлене обмеженістю можливостей ринкового саморегулювання, а також необхідністю захисту уразливого сектору ? сільського господарства. Досвід багатьох країн показує, що, крім держави, не існує інших органів, здатних підтримувати ефективну конкуренцію між виробниками продовольства, перешкоджати монополізму, здійснювати дотації та штучно підтримувати закупівельні ціни на деякі види продукції.
По-третє, необхідно забезпечувати соціально-економічні умови розвитку аграрної сфери, в першу чергу, шляхом фінансової підтримки соціальної інфраструктури.
Держава повинна зайняти не тільки активну позицію стосовно АПК, визнавши його пріоритетність в подоланні загальної економічної кризи в країні, але й формувати стратегію ефективного розвитку галузі та механізм її реалізації. Науковою основою такої стратегії повинні стати методи моделювання процесів реформування основних сфер АПК виключно за критеріальною оцінкою приросту ефекту - збільшення обсягів виробництва і промислової переробки продукції, зниження її собівартості, формування на ринковій основі необхідних методів для сплати податків, створення господарських фондів нагромадження і споживання. Вони є реальним фінансовим джерелом структурного і технологічного оновлення діючих і створення нових виробництв, поповнення бюджетних надходжень, розширеного відтворення під споживчий попит всього агропромислового комплексу.
Розвиток національної економіки залежить значною мірою від агропромислового комплексу перед яким поставлено два завдання: по-перше, забезпечити потреби країни в екологічно чистих продуктах харчування, а промисловість - сировиною; по-друге створити передумови для розширення експорту сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки. Саме це є одним з головних завдань сучасної державної аграрної політики, яка повинна створити умови для освоєння ринкової економіки та виробництва конкурентоспроможної продукції.
За час становлення державності України в агропромисловому комплексі були закладені основи соціально-економічних змін у відносинах власності, формуванні багатоукладної економіки, створенні правової бази здійснення аграрної реформи.
Нинішній стан сільського господарства та інших галузей АПК вимагає обґрунтованого визначення стратегічних напрямів здійснення аграрної політики, забезпечення нарощування обсягів виробництва в АПК. Одним з цих стратегічних напрямів є розвиток ринкових відносин. Проте виконання такого завдання неможливе без цілеспрямованого державного впливу в процес функціонування АПК, що зумовлюється складним становищем галузі, винятково важливим її значенням у забезпеченні соціально-економічної стабільності в державі.
Одним з головних напрямів державної політики є створення відповідної правової бази. Зі здобуттям незалежності України почалися процеси роздержавлення та приватизації державної власності і ці процеси стали закріплюватися у законодавчих та нормативних актах.
Ще 18 грудня 1990 року Верховна Рада прийняла постанову "Про земельну реформу", яка започаткувала фермерський рух. Протягом 1991-1992 рр. було прийнято 10 законодавчих актів, які регламентували і регулювали процес реформування. Найважливішими серед них були Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 року, де було визначено три форми власності: державна, колективна та приватна, Закони України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" від 15 травня 1992 року та "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року з наступними змінами і доповненнями. Проте на особливу увагу заслуговує прийняття Верховною Радою незалежної України Земельного кодексу і одночасно постанови "Про прискорення земельної реформи". Власне ці законодавчі акти започаткували можливість отримання землі колгоспниками, а також працівниками соціальної сфери на селі. Звідси починаються процеси паювання землі на основі проектів роздержавлення і приватизації земель колективних сільськогосподарських підприємств. Указ Президента від 10 листопада 1994 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" прискорив завершення першого етапу реформ ? роздержавлення землі, тобто передачу її радами колективним господарствам.
Другий етап реформ започаткував Указ Президента України від 8 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям". Ним було запроваджено сертифікат на право на земельну частку (пай), форму якого затвердив Кабінет Міністрів своєю постановою від 12 жовтня 1995 року. Це право стало об'єктом купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, застави. Кожен власник частки розпайованої землі отримав право передавати її в оренду [4, с. 25-27].
Визначальними у законодавчій базі стали, насамперед, положення Конституції України про гарантування права власності на землю, яке набувається та реалізується виключно відповідно до закону (ст. 14), про непорушність права приватної власності (ст. 41) [102].
Винятково важливими для глибоких соціально-економічних змін на селі стали Закони України "Про особливості прива