Вы здесь

Етикетна латиномовна поезія в українській літературі XVI-XVIII ст.

Автор: 
Шевченко-Савчинська Людмила Григорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002816
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЕТИКЕТНА ПОЕЗІЯ ТА ЖАНРОВА СИСТЕМА
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XVI-XVIII СТ.

2.1. Місце похвальної поезії у системі жанрів української літератури
XVI-XVIII ст.
Серед відроджених за доби Ренесансу античних поглядів на мистецтво - ставлення до поезії як до "мови богів", надання їй пріоритету перед історією та філософією. Адже у давній Греції та Римі мовою, яка мала ритм, розмір, розбивалася на рядки, виражалися не лише людські почуття, а й були написані історичні хроніки, наукові трактати тощо. За усіх часів у класичній освіті основна увага зосереджувалася на вивченні мови, а через неї - і літератури. Зародження української поезії (канони, тропарі, стихарі, кондаки, інші духовно-релігійні жанри) відбувається задовго до початку окресленого у нашій роботі періоду. На середину XVI ст. на основі народних традицій віршування та завдяки освоєнню здобутків новолатинської літератури (силабічний вірш, метрична версифікація) через теоретико-літературні курси в острозькій та львівській школах, єзуїтських колегіумах, зарубіжних університетах відбувається активне утвердження нового для України виду словесної творчості - книжних віршів [70, т. 2, с. 713]. У літературі XVII-XVIII ст. безсумнівно домінує поезія, лише незначна частина якої підлягала опублікуванню. Вірші писали люди, що належали до найрізноманітніших верств суспільства: від духовних і світських вельмож до мандрованих дяків, письменних селян і, звичайно ж, - студенти. Дуже часто автор з тих або інших міркувань, не вказував свого імені. Саме тому сьогодні не так легко встановити справжні межі поетичного спадку талановитих письменників того часу, чия творчість здіймається над "суцільним валом масової поезії, що творилася в рамках, регламентованих бароковою естетикою образів і поетично-стильових структур" [70, т. 3, с. 969].
У провідному освітньому закладі України - Києво-Могилянській академії існували лінгвістичні (інфима, граматика, синтаксима) та власне літературні, вищі класи поетики та риторики. Протягом усього часу існування КМА "будь-яке академічне свято, всяка видатна подія академічного життя обов'язково мали своїх віршописців в особі вихованців чи професорів поетичного класу" [32, с. 129]. "Художньою літературою в цей час вважалася тільки поезія, а доведена до віртуозності техніка версифікації - виявом високої освіченості" [196, с. 8]. Кожен викладач поетичного мистецтва, беручись до своєї справи, мав скласти власну поетику. Часто результати праці значно перевершували рівень простого керівництва з віршування (загальні поетики) - у масі своїй прикладні поетики суміщали функції літературознавства та літературної критики, які на той час ще не були окремими науковими дисциплінами. За словами Д. Наливайка, "їх призначення власне полягало в тому, щоб давати студентам знання з літератури, яку розуміли широко, з включенням елементів філологічної науки та теорії красномовства. Вивчення поетики і риторики набуло, по суті, характеру наднаціонального і надвіросповідного, аналогічного, що практикувалося тоді в навчальних закладах різних європейських країн" [131, с. 166]. У загальних поетиках містилося визначення поетичної науки, наголошувалося її значення й основні закони. Автори ж прикладних поетик, розрізняючи від трьох до дев'яти літературних жанрів, виділяли у них окремі види, вказували на їхнє призначення, на те, яким віршем та з використанням яких художніх засобів вони пишуться.
Шкільні латиномовні курси поетичного та ораторського мистецтва, датовані XVII-XVIII ст., збереглися у достатній для сучасних досліджень кількості, попри те, що більшість із них - рукописні ("Fons Castalius", 1685; "Lyra", 1696; "Amnis", 1720; В. Новицький "Via lactea", 1736; Т. Олександрович, "Praecepta de arte poetica", 1743; Г. Кониський "Praecepta de arte poetica", 1746; "Subsidium Rhetoricum", 1670; І. Волянський "Rhetor Roxolanus", 1689; "Concha", 1698 та ін.). Найвідоміші з опублікованих - уже згадувані нами "Hortus poeticus" М. Довгалевського та "De arte poetica" Ф. Прокоповича, (вперше видрукована у 1786 р. Г. Кониським у Могилеві), українською перекладені відповідно у 1979 та 1973 рр. Опус Ф. Прокоповича лишався популярним шкільним підручником протягом XVIII ст., йому ж пощастило бути найдослідженішою працею у цьому жанрі.
Вивчення латиномовних поетик і риторик розпочалося ще у середині XIX ст. російськими вченими М. Петровим [145] та П. Морозовим [125]. Досліджував шкільні курси видатний український філолог О. Білецький [19], сучасні дослідники Г. Сивокінь [165], В. Маслюк [117], а також польські дослідники Р. Лужний [108], П. Лєвін та інші. Так, Г. Сивокінь у своїй монографії заперечує поширену раніше думку про виключно наслідувальний характер київських шкільних поетик й аргументовано доводить, що своєю основою вони сягають зрештою трактатів античних мислителів - Аристотеля "Про поетичне мистецтво" та Горація "Послання до Пізонів". На думку Р. Лужного, курси поезії і красномовства не просто використовували досягнення своїх попередників, але й вносили багато нового, що мало неабияке значення для розвитку естетичної думки в Україні [108, с. 49]. Антична система жанрів і стилів поєднувалася з середньовічною, вони часто накладалися, змішувалися у художній практиці, але ніколи - в теорії [186, с. 24].
Аналізуючи класифікацію видів поезії, по-різному представлену у двох поширених на той час поетиках, ми зосередили свою увагу виключно на похвальних віршах. Розгляд засвідчив: такі твори належали до двох поетичних видів - 1) епічного (поезія з нагоди дня народження (genethliaca), весільна поезія (epithalamica), енкомії-панегірики - похвальні віршовані промови (encomiastiсa, panegyrici), прокляття (dirae), привітальні твори (paramithetica), поезія вдячності (eucharistica), патетична (pathetica) та поховальна (epicedia); 2) ліричного (ода, дифірамб, гімн). Усі різновиди, про що свідчить уже їхня назва, зародилися у давній Греції, (за винятком хіба що dirae - проклять, однак у грецькій літературі, безумовно, існ