Вы здесь

Неуоядові організації як фактор розбудови громадянського суспільства в Україні

Автор: 
Новохацький Володимир Дмитрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U002874
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. НЕУРЯДОВІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ
ЯК ЧИННИК УТВЕРДЖЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1. Кооперативна природа неурядових громадських організацій

У ХVІІ-ХІХ ст. філософи і суспільні діячі, що стояли біля витоків класичної моделі ліберальної демократії в країнах Європи і США, вважали, що демократичний політичний процес не сумісний з участю в ньому політичних груп і фракцій. Ж-Ж Руссо у своїх трактатах та батьки-засновники американської держави на сторінках "Федераліста" дали різку оцінку руйнівної і деструктивної діяльності партій, фракцій і клік, вважаючи її несумісною з одним з основоположень демократії - принципом Загального блага, досяжного за допомогою виявлення Загальної свободи народу [152, с. 312]. Сам народ вважався сукупністю атомізованих раціонально мислячих індивідів, що прагнуть до максимізації власної вигоди при збереженні безпеки існування, тобто до просвітницького ідеалу Щастя і Блага. Просвітники вважали, що оскільки закони розуму універсальні, то і уявлення про щастя і благополуччя приблизно однакові в усіх.
Проте керування суспільними справами вимагає спеціальних навичок, тому його доручають фахівцям - народним представникам, які обираються народом і від його імені формулюють основні напрямки політики і приймають політичні рішення. Політичний процес є ні чим іншим, окрім як процесом виявлення і реалізації цієї Загальної Свободи. Контроль громадян над своїми представниками, як правило, здійснюється за допомогою демократичних виборів. По активності і результатам участі громадян в електоральному процесі народні обранці можуть судити про те, наскільки проведена ними політика відповідала волі їхніх виборців.
У рамках класичної ліберально-демократичної парадигми політичний процес мислився як такий, що протікає в суворій відповідності з конституційними нормами і принципами, а політична активність груп сприймалась як релікт старої, феодально-класової структури суспільства і погроза демократичним інститутам, які формуються, тому що вона не тільки порушувала логіку конституційного процесу, але і підривала монолітну єдність політичного співтовариства, побудованого на принципах Загальної свободи. Тому вивчення політичного процесу, як правило, обмежувалося описом [70, c.63] діяльності конституційних органів. Такий підхід одержав назву інституціонального.
Але вже до початку ХХ століття, з розвитком громадянського суспільства і демократичних інститутів, стали очевидні недоліки й обмеженість інституціонального підходу при дослідженні демократичних політичних систем.
Великий внесок у розробку нового концептуального апарату і методологічних підходів дослідження політичних процесів і структур демократичного суспільства внесли представники плюралістичного напрямку у філософії - Г. Ласкі та П. Одегард, і теорії груп у соціології - А. Бентлі, К. Кулі, Д. Трумен (Laski, 1917; Laski, 1921; Odegard, 1928, Bently, 1908; Cooly, 1909; Truman, 1951).
Старій, класичній або традиційній моделі демократії, що сформувалася на ідеях просвітництва, була протиставлена альтернативна або сучасна демократична модель, що надалі одержала назву поліархії або "організованого плюралізму". У її основі закладена ідея розпилення або дисперсії політичної влади в демократичному суспільстві між автономними групами і наявності великої кількості центрів прийняття політичних рішень.
Ще в 1887 р. Ф. Теннісом була опублікована робота "Громада і суспільство" [235], що вплинула на розвиток соціологічної і політичної науки. Концепція Тенніса будувалася на протиставленні діяльності комунальних груп, що складають основу феодального суспільства, і асоціацій, які конституюють сучасне або громадянське суспільство.
У соціології до групи прийнято відносити сукупність людей, певним чином взаємодіючих один з одним. Група характеризується фактом усвідомленої приналежності до неї і прагненням, що звідси випливає, діяти в згоді з іншими членами та розвинутим почуттям групової ідентичності з іншими учасниками і, можливо, наявністю деяких індикаторів формальної організації. Крім того, стиль внутрішньо групового спілкування, як правило, відрізняється від спілкування з людьми, які у групу не входять.
Об'єднання в групи - кооперативна діяльність - споконвічно властива людям; мотиви об'єднання і ступінь їхнього усвідомлення варіюється від одержання простого задоволення до задоволення особливих інтересів.
Групи прийнято розділяти на первинні і вторинні. Поняття первинної групи вперше було введено дослідником Ч. Кулі стосовно до членів родини, між якими складалися стійкі емоційні відносини. Згодом у соціології цим терміном стали позначати будь-які групи, у яких сформувалися тісні особисті відносини, що визначають сутність даної групи, наприклад, групи друзів, закохані і т.д. Первинні групи характеризуються інтимним безпосереднім контактом. Це означає, що люди відчувають постійне занепокоєння один за одного, пріоритет у спілкуванні віддається особистісному факторові, а не спеціалізованим рольовим функціям. В міру росту чисельності групи така безпосередня взаємодія стає усе менш можливою. Індивідуальні відносини починають носити все більш спеціалізований характер і можуть втратити яскраво виражений емоційний зміст, властивий первинним відносинам.
Істотною ознакою вторинних груп є деперсоналізація відносин. Вторинні групи утворюються з людей, не пов'язаних емоційними відносинами. Як правило, їх взаємодія викликана прагненням до досягнення загальної мети. Переважають формалізовані правила і норми поведінки, а природа груп починає все менше і менше залежати від їх членів. Відносини починають приймати рольове забарвлення, задану організаційною структурою. У цих групах основна увага приділяється, в першу чергу, вмінню виконувати визначені функції, а не особистим якостям [30, c.64].
Американський вчений А. Бентлі в роботі "Процес керування" ввів у науковий обіг нове поняття - "групи інтересів", до яких він відносив різноманітні організовані гру