Вы здесь

Демогеографічна ситуація українсько-польського пограниччя

Автор: 
Прицюк Надія Ігорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003044
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ДЕМОГЕОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ РЕГІОНУ
Під поняттям фактори слід розуміти певну силу, сукупність сил, потрібну для протікання чи вдосконалення будь-якого процесу. Фактори - це ланцюг причинно-наслідкових зв'язків, умов, що регулюють кількісні і якісні характеристики певного процесу, формують у сукупності його механізм [1, с. 242].
Визначальними факторами формування та розвитку демогеографічної ситуації є природно-географічні, що впливають на життєдіяльність населення; екологічні - територіальні особливості соціоекосистеми; історичні - виявляють особливості історичного розвитку території; економічні фактори відображають вплив територіально-виробничої системи; соціальні - вплив соціально-територіальної системи. У сукупності вони визначають темпи розвитку території. Темпи розвитку мають економіко-географічне значення, обумовлюючи динаміку зайнятих і їх галузеву структуру. Вони впливають і на хід міграційного руху населення, його соціально-демографічні і інші характеристики у сукупності формуючи сучасний демогеографічний стан регіону.
2.1. Історичні фактори
Сучасну демогеографічну ситуацію території неможливо проаналізувати без попереднього вивчення її історико-географічних особливостей. Зазначимо, що часто кількість населення, нерівномірне його розміщення були спричиннені не лише природними, соціально-економічними, а історичними передумовами.
Перша згадка про волинян в історичних джерелах давньої України-Руси є в найдавнішому літописі - "Повісті минулих літ", де зазначено місце проживання тодішніх волинських племен: " ... бужани сиділи по Бугу, а потім же волиняни". І далі: "Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни...". Волинь багата на різноманітні пам'ятки археології, зокрема, часів пізнього палеоліту (від 15 до 11 тис. років тому), коли після відступу льодовиків на цій землі з'явились люди. Пам'ятки доби пізнього палеоліту виявлені у Луцьку, Торчині, селах Новостав, Полонка.
В Іпатіївському літописі під 981 роком зазначено, що земля дулібів-волинян належить до складу Київської Русі. Князь Володимир Великий заклав місто неподалік від давнього городища Велинь й назвав його Володимиром. Місто Володимир стало не тільки політичним, а й релігійним осередком князівства. Звідси християнство поширювалося на землі інших племен. Розвивали і міцніли міста краю. Зокрема, в Іпатіївському літописі Луцьк вперше згадано 1085 р., Турійськ - 1097, Чорторийськ - 1100, Устилуг - 1150, Любомиль - 1287 р. Волинь з 1157 р. відокремилася у самостійне від Києва князівство, до якого у 1199 р. приєднано Галичину. Виникла могутня Галицько-Волинська держава, яка мала великий авторитет у Європі. Після коронування Данила Галицького (1253), іноземці цю державу нерідко називали "Королівство Галичини і Володимирії". Український історик М. Брайчевський зробив такий висновок: державу Данила треба оцінювати як державу загальноукраїнську, бо паралельного їй політичного утворення в тогочасній Україні не було [30]. Це був винятково важливий період у політичному розвитку України, який мав визначний вплив на майбутнє краю.
Після Люблінської унії 1569 р. всю Волинь захопила Польща, створивши Волинське воєводство, де проводила політику національного і релігійного пригноблення.
З другим поділом Польщі 1793 р. до складу Російської імперії відійшла частина Східної Волині, а 1795 р., після третього поділу, - уся Західна Волинь. Була утворена Волинська губернія, яка складалася з 12 повітів. Волинська губернія була відсталим аграрним краєм.
Друга половина ХIX ст. відзначилася промисловим розвитком краю, створенням нових підприємств. У 1873 р. збудовано залізницю Здолбунів-Ковель, 1877 р. - Люблін-Ковель.
Царський уряд розпочав у країні столипінську реформу, що мала на меті зробити Волинську губернію зразком хутірського землеволодіння. За десять років реформи, на хутори виділили тільки 11 % селянських дворів. Столипінська аграрна політика привела до зубожіння багатьох селян. Кількість бідняцьких господарств у губернії досягла 64,3 %. Зазнала краху і політика переселення. Протягом 1907-1910 рр. з губернії у Сибір і Далекий Схід виїхало 40 880 селянських родин [36, с. 18]. Багато з них не могли влаштуватися на новому місці і зовсім розорені поверталися додому.
У наступні роки відбулося деяке промислове піднесення Волині. Протягом 1910-1913 рр. кількість робітників у промисловості зросла на 6 тисяч, досягнувши 25,5 тис. осіб [62, с. 53]. Однак це короткочасне піднесення не могло вивести губернію зі стану відсталості, зокрема її західні повіти (Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький), де 1913 р. налічувалося 104 дрібні підприємства, на яких працювало всього 1 310 робітників [76, с. 259, 278].
На території сучасної Волинської області тоді було три повіти: Володимир-Волинський, Ковельський і Луцький. Частина сучасного Любешівського району і невеликі території Камінь-Каширського та Маневицького районів належали тоді до Мінської губернії. Кількість жителів трьох повітів, згідно з першим Всеросійським переписом населення 1897 р. становила 741, 3 тис. осіб [78], зокрема кількість населення Володимир-Волинського повіту - 277,3 тис. осіб, Ковельського - 211,4, Луцького - 252,5 тис. осіб, відповідно, щільність населення цих повітів - 49, 32, 38 осіб/км 2. Найбільша кількість жителів була в Ковелі - 10,3 тис. осіб, дещо менша - в Луцьку (9,2 тис. осіб) і Володимирі-Волинському (5,3 тис. осіб). Із загальної кількості жителів трьох повітів 96,5 % були селяни і міщани, причому абсолютно переважали селяни - 81 %. Серед міщан помітне місце посідали робітники, але багато жителів містечок мало чим відрізнялися від селян. Дворяни становили лише 0,9 %, духівництво - 0,4 %, купців було 527 осіб (0,08 %).
Перепис також місить відомості про статево-віковий склад населення Волині. Більше половини населення - 375,7 тис. осіб (50,7 %) - становила молодь до 20 років. Кількість людей віком 60 років і більше - 40,2 тис. осіб, або 5,4 %. Висока тогочасна народжуваність зумовлювала швидки