Вы здесь

П’єса М.Л.Кропивницького "Дай серцеві волю, заведе у неволю" в українському літературному і театральнму контексті другої половини ХІХ століття.

Автор: 
Киричок Максим Сергійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U003084
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНЄ СВІТОБАЧЕННЯ ДРАМАТУРГА
Художнє світобачення драматурга почало формуватися переважно у селянському середовищі, в якому з дитячих літ він спостерігав різну, діаметрально протилежну мораль: зневажливе ставлення до нього - сироти заможних "друзів батька" і вболівання за його долю селян. Значно пізніше він згадував: "Взагалі, я не можу сказати ні про одного кріпака, найпаче про жінок, щоб не сприяв моєму сирітству". Кріпачку Ївгу, яка мов рідна мати пестила і доглядала хлопця, назвав "пречудесною людиною" [58]. Саме від селян Марко чув розмови "про волю", "про гайдамаччину, Коліївщину" й починав вірити у те, що "суд над панами обов'язково відбудеться" [59].
Дитяче невдоволення поміщиками, чиновниками та всіма владними структурами переростає згодом у протест проти російського самодержавства, яке потім письменник піддає нещадному осудові, намагаючись пробудити соціальну й національну свідомість свого народу та вселити в нього віру в необхідність здобуття волі й встановлення суспільного ладу, який ліквідував би рабство, захищав людину праці, її права. Працюючи в судових установах чиновником та беручи активну участь в аматорських виставах творів українських і російських авторів, М.Кропивницький разом з майбутнім драматургом І.Тобілевичем (Карпенком-Карим) намагається віднайти відповідь на актуальні суспільні питання. Вони читають твори українських письменників та представників інших літератур: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, П.Куліша, О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Островського, М.Гоголя, І.Тургенєва, В.Шекспіра, Д.Байрона, Ф.Шіллера, Г.Гейне, О.Дюма, Жорж Занд, І.Гете, У.Теккерея... Утверджувані в письменстві високі ідеали, художнє осягнення суспільних процесів зміцнюють переконаність, що кріпосницька система вимагає не реформування, а повної ліквідації й заміни її ладом гуманістичним і демократичним. Подібні ідеї з певними відмінностями поширювалися тоді лібералами, які намагалися згладити гострі соціальні кути взаємовідносин між народом і поміщиками, народниками та українофілами, що покладалися на освіту і просвіту в основному селянської маси, на повернення її до національних традицій, до всього того, що виражало сутність української нації. Для таких діячів слово Т.Шевченка мало неабияку вагомість і значення в протидії російському царизмові, який доконче намагався зрусифікувати український народ. Як прекрасний декламатор, Кропивницький часто у концертах читав поезію Т.Шевченка "Мені однаково...", рядки якої змушували замислитися над згорьованою долею народу.
Про зрідненість зі словом Кобзаря Марко Кропивницький пише у листі до В.В.Уманова-Каплуновського, зокрема цитує рядки: "Ну, що б, здавалося, слова..." й далі зазначає: "Те слова и голос тот вошли в плоть и кровь с молоком кормилицы украинки-крестьянки, и вот "серце б'ється, ожива, як їх почує..." [60]. А в листі до А.В.Маркович радить прочитати роман П.Куліша "Чорна рада", в якому, на його думку, із залученням народних легенд і переказів правдиво і колоритно відтворено побут, звичаї і психологію козаків Запорозької Січі [61].
На формування естетичних смаків і політичних уподобань юнака впливали відомі тоді діячі-ліберали і письменники Мусін-Пушкін та О.Я.Кониський, що їх російський царизм вважав людьми неблагонадійними й запроторював на заслання в найглухіші українські міста, яким вважався і Бобринець. В автобіографії М.Кропивницький згадує, що аматорські вистави, у яких він брав участь, відвідував Мусін-Пушкін, який зумів оцінити мистецький хист юнака і радив "матері везти мене в театральну школу; але мати жахалася тієї поради" [62]. Одначе ніяких відомостей про цього засланця Кропивницький не повідомляє. В підручниках з історії української літератури й багатьох дослідженнях про письменника ім'я Мусіна-Пушкіна згадується, але ж знову-таки без будь-яких уточнень. В енциклопедіях (українських і російських) під цим прізвищем значиться дві постаті: Мусін-Пушкін Олексій Іванович (1744-1817) - граф, російський державний і культурний діяч, член російської АН (1789), що віднайшов видатну пам'ятку літератури "Слово о полку Ігоревім"; Мусін-Пушкін Аполос Аполосович (1760-1805) - граф, російський хімік, почесний член Петербурзької АН (1796). Отож за відомим іменем постає зовсім невідома постать, яка перебувала на засланні у Бобринці десь у 1854 - 1855 роках. Бо ж обох графів Мусіних-Пушкіних у цей час не було вже у живих.
Якщо ініціали Мусіна-Пушкіна М.Кропивницький не вказує у своїх спогадах, то прізвище іншого засланця називає повністю - Олександр Якович Кониський. Відомого українського письменника російський царизм спершу запроторив на заслання до Вологди, а потім "змилувався" і відправив у 1866 році до Бобринця, де він і познайомився з секретарем міської ратуші, актором, режисером, художником і композитором аматорського гуртка Марком Лукичем Кропивницьким. В "Історії української літератури 70-90-х років ХІХ ст." зазначається, що єдиною розрадою для О.Кониського було спілкування з М.Кропивницьким, котрий теж йому симпатизував, як щирому патріотові, полум'яному захисникові свого народу й пропагандистові української національної ідеї, якою переймався сам. Письменник-засланець, котрого цілодобово пильнувала поліція, і міський чиновник настільки порозумілися, що разом "їздили по хуторах, знаходили старих дідів-пасічників", котрі охоче співали їм "силу пісень", які вони записували, систематизували за жанрами, літературно обробляли. Жандармерія і поліція не могли спокійно спостерігати за "ходінням в народ" такої "небезпечної" особи, як О.Кониський. Становий, як згадує М.Кропивницький, "доніс на мене і Кониського в повітове полі[цейське] управленіє, де був мій дядько Є[гор] І[ванович] Д[убровинський] помічником справника. Дядько посовітував мені не їздить більш по хуторах, а краще таких дідів закликать до себе в хату, бо "хата - покришка" [63]. Саме за спілкування з О.Я.Кониським жандармерія занесла Марка Кропивницького до списку "неблагонадежных в политическом отношении лиц", з якого письменник ніколи уже не