Вы здесь

Міжнародно-правове регулювання інституту релігійної безпеки

Автор: 
Фисун Юлія Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003204
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ, СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЇ ЯК ГАРАНТІЯ РЕЛІГІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
2.1. Сучасна міжнародно-правова концепція релігійної свободи
Релігійні вірування і церковні спільноти не знають територіальних кордонів. Члени однієї і тієї ж церкви, що живуть в різних країнах, будуть завжди усвідомлювати свою солідарність, зв'язок і спільні релігійні інтереси і справляти вплив на міжнародні відносини держав [116]21.
У міжнародному спілкуванні велике значення мають релігійні правовідносини, пов'язані з безпосередньою участю різних релігійних об'єднань. В основі сучасного міжнародно-правового регулювання участі релігійних організацій у міжнародному спілкуванні лежить право на свободу релігії і релігійну діяльність, закріплене у формі міжнародно-правових зобов'язань держав і рекомендацій.
Це дає привід окремим авторам говорити про те, що "система релігійних прав і свобод, що включає в себе право релігійних об'єднань брати участь у міжнародному спілкуванні, складає міжнародне право релігійних конфесій (або релігійне право) як галузь міжнародного права" [22]22.
Сучасна концепція релігійної свободи була вперше конституційно закріплена Першою поправкою до Конституції США, ратифікованої 1791 р., яка говорить: "Конгрес не повинен приймати будь-які закони, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідання"[94]23.
Більшість європейських конституцій ХІХ ст. в країнах, які довгий час на державному рівні були зорієнтовані на певну конфесію, вже містять положення про релігійну свободу як індивідуальне право громадянина. Так, французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. у ст. 10 проголошує, що "ніхто не повинен зазнавати утисків за свої погляди, навіть релігійні, за умови, що їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом" [41]24. А Утрехтська унія 1579 р., установчий федеральний договір Конфедеративної Республіки Сполучених Провінцій, гарантувала свободу сповідувати будь-яку релігію та бути вільним від інквізиції, обмежившись таким чином суто внутрішнім аспектом віросповідання (класичне індивідуальне право). Зовнішній же аспект віросповідання (зокрема, право на проведення публічних богослужінь), було відображено лише у новій Конституції Нідерландів 1814 р., прийнятій після Батавської революції, яка відобразила якісно новий підхід до формування державно-церковних стосунків: в ній було проголошено відокремлення держави і церкви і, що найважливіше, рівноправ'я всіх релігійних деномінацій перед законом [221]25.
Можливо, визнання релігійної свободи як індивідуального права громадянина можна пояснити поширенням протестантизму саме в цей час, який і призвів до розвитку ліберальної ідеології, що приділяла особливу увагу правам громадян, правам народу. Разом з тим не можна оминути увагою той факт, що визнання такого роду індивідуальних прав характерне не лише для суто протестантських країн, але і для країн, які ще навіть у ХІХ ст. вважалися "цитаделлю католицизму". Це пов'язано із історично встановленою віросповідною неоднорідністю будь-якої країни. Адже поряд з процесом формування держав-націй, відбувався процес етнічного та конфесійного урізноманітнення цих держав. На зміну багатонаціональним державним утворенням епохи феодалізму з розвитком капіталістичних відносин приходили держави, які часто поступалися першим у розмірах, але грунтувалися на перевазі певної нації або віросповідання. Одночасно відбувався паралельний процес поліетнізації таких держав-націй, що стало природним наслідком розпаду згадуваних багатонаціональних утворень. Цей процес не міг не здійснювати впливу на формування концепції громадянських прав і свобод певних країн, а за існування протестантських меншин майже у всіх католицьких державах тогочасної Європи, вони неминуче впливали на становлення індивідуального права на релігійну свободу.
Зазначимо також, що деякі з вищезгаданих країн намагалися сполучити у своєму законодавстві релігійну свободу та конфесійну державу.
Проте в країнах із потужною католицькою традицією, таких як Іспанія або Італія, право релігійної свободи було визнано набагато пізніше, у ХХ ст., коли Католицька церква 1965 р. на ІІ Ватиканському Соборі включила до документів Собору Декларацію релігійної свободи [47]26. Собор РКЦ вперше за свою минулу історію сформулював доктринальні основи релігійної свободи, акцентуючи увагу на принципах релігійної свободи, які мають розумовий та теософський вимір.
До нинішнього ж століття в таких щиро католицьких країнах, як Іспанія або Італія монополія Римської католицької церкви припускала лише обмежену релігійну терпимість. Зазначимо принагідно, що такий стан речей є досить типовим. Згадаймо лише статус всіх інших, окрім Руської православної церкви, релігійних організацій та віросповідань в Російській імперії. Адже всі вони також, звернемо увагу, в законодавчому порядку, Зводом законів Російської імперії поділені на дві групи "терпимі" (такий статус передбачав обмеження у правах) та "гнані" (повне позбавлення всіляких прав) віросповідання [132].
Але у ХІХ ст. в результаті досліджень вчених-юристів Німеччини, а потім і Італії було розроблено теорію суб?єктивних прав, яка призвела до створення більш точної концепції релігійної свободи як "публчного суб?єктивного права"[107]27.
Право релігійної свободи як публічне суб?єктивне право передбачає:
- надання громадянам конкретних прав, наприклад, права сповідувати певну релігію, об?єднуватися з метою спільного сповідання віри. До речі, такі права передбачені і законодавством України (наприклад, ст. 35 Конституції України [96]28, ст. ст. 2,7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 1991 р. [73] 29);
- можливість вимагати від держави сприяння або дозволу щодо надання певних видів релігійних послуг. Типовими прикладами є здійснення релігійної діяльності у пенітенціарних та медичних закладах.
Сучасна концепція релігійної свободи має на увазі право на свободу думки, совісті та релігії. Це право є публічним, оскільки віднос