Вы здесь

Формування оптимальної структури капіталу промислових підприємств

Автор: 
Гурнак Олександр Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003214
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ВІТЧИЗНЯНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
2.1 Фінансово-економічні умови діяльності промислових підприємств та їх вплив на процес формування промислового капіталу
В країнах з розвинутою ринковою економікою промисловості відведена ключова роль. Це цілком зрозуміло, оскільки саме ця галузь визначає розвиток всієї економіки, концентрує найбільшу частку усіх наявних чинників виробництва і забезпечує створення найвагомішої частки ВВП країни. Найважливішим завданням щодо забезпечення сталого зростання української економіки є відновлення і розвиток промислового потенціалу держави.
Розвиток промислового сектора України характеризується суперечливими тенденціями. На протязі майже цілого першого десятиріччя незалежності держави вітчизняна економіка в цілому, і зокрема промисловість, перебували у стані тривалої і глибокої кризи, яка характеризується найзначнішим у світовій економіці спадом виробництва, що не був обумовлений необхідністю участі у військових діях чи наслідками війни. Обсяги промислового виробництва скоротилися більше ніж на половину. Найменшим за роки незалежності обсяг промислового виробництва був у 1998 році і становив тільки 49% обсягу промислового виробництва 1990 року. За окремими галузями промисловості падіння обсягів виробництва було ще більшим, до рівня 25-40% базисного 1990 року. Так, наприклад, випуск продукції машинобудування становив близько третини випуску у базисному 1990, у 1999 році індекс продукції машинобудування мав найнижче значення - 29% [81, с.116].
У 1999 році вперше за роки незалежності було зафіксовано зростання обсягу промислового виробництва на 4,3% за рік. У 2000 році зростання обсягів промислового виробництва було більш відчутним і складало 13,2%. Рівень випуску продукції в цілому по промисловості у 2000 році відповідав рівню середини 1996 року. Найбільший темп зростання випуску промислової продукції зафіксовано у 2003 році - 15,8% (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Індекси продукції за окремими видами промислової діяльності у 2000-2003 роках, % [81, с. 117; 82, с.108 ]
ВИД ДІЯЛЬНОСТІ2000 до 19992001 до 20002002 до 20012003 до 2002Вся промисловість113,2114,2107,0115,8У тому числі: Добувна промисловість106,4103,3102,3105,5 Обробна промисловість116,6117,2108,9118,2 У тому числі: харчова промисловість123,0118,2108,4120,0 легка промисловість136,4113,8100,4104,0 хімічна та нафтохімічна108,8110,6106,5116,8 металургія та оброблення металу121,3104,9103,9114,3 машинобудування115,3118,8111,3135,8
Така динаміка обсягів виробництва дала підстави стверджувати окремим науковцям про те, що кризу у промисловості було подолано [83]. Проте занадто оптимістичні прогнози щодо подальшого розвитку промисловості можуть не виправдатися, оскільки вони, як правило, не враховують інші аспекти функціонування промислового сектору (структуру промисловості, ефективність діяльності підприємств, стан основних засобів, стан і можливості здійснення інвестицій тощо).
Криза в промисловості виникла з початком процесу економічної трансформації пов'язаної з переходом нашої держави до ринкової системи економічних відносин, побудови національної економіки. Більшість науковців пов'язують падіння ВВП у постсоціалістичних країнах з проведенням лібералізації цін і зовнішньої торгівлі, серйозними прорахунками при проведенні економічних реформ, непослідовністю у проведенні структурно-інвестиційної і промислової політики, які суттєво відставали від політики у сфері приватизації державної власності і зрушень у фінансово-банківській системі [84]. Встановлення цін під дією ринкового механізму є невід'ємним атрибутом ринкової економіки, який забезпечує високу ефективність цієї господарчої системи. Одначе для вітчизняної економіки лібералізація цін стала достатньою умовою, яка спричинила гіперінфляцію у вітчизняній економіці. Це було обумовлено двома найбільш важливими чинниками. Перший чинник пов'язаний з тим, що радянська економіка характеризувалася, з одного боку, значною монополізацією і, з другого боку, великим дефіцитом товарів народного споживання, і окремих видів інвестиційних товарів. Це створювало умови для встановлення "диктату" виробника, що проявилося у невиправданому злеті цін. Дія другого чинника обумовлена об'єктивними процесами розпаду СРСР. Економіка СРСР була побудована як закрита, яка базувалася на внутрішніх цінах, що не відповідали цінам світового ринку. Українська економіка була тісно інтегрована у єдиний господарський комплекс СРСР, лише 20% вітчизняних підприємств мали замкнений у межах України цикл виробництва [85]. Структура вітчизняної економіки на початку 90-х років була такою, що за рахунок власної сировини можна було виробляти тільки 15% продукції [86]. Велика кількість українських підприємств зіткнулася з необхідністю закуповувати матеріальні ресурси у традиційних постачальників з колишніх соціалістичних республік за світовими цінами. Усе це призвело до розгортання інфляційної спіралі і різкого скорочення платоспроможного попиту.
Гіперінфляція не тільки знецінила заощадження населення, які могли б стати важливим джерелом формування капіталу підприємств, але й знецінила накопичення капіталу у вигляді резервних та амортизаційного фондів, фонду розвитку підприємств. Фактично гіперінфляція "з'їла" ту частину власного капіталу підприємств, яка мала спрямовуватися на авансування у нові інвестиційні проекти, технологічне оновлення виробництва. Це, у свою чергу, обумовило падіння платоспроможного попиту на продукцію суміжних галузей, перш за все на продукцію машинобудування. Крім того, інфляція у значній мірі спричинила "вимивання" обігових коштів підприємств. Криза неплатежів, яка охопила більшість вітчизняних підприємств, призвела до багатократного зростання дебіторської і кредиторської заборгованостей підприємств.
Широке розповсюдження в умовах кризи набула бартерна форма розрахунків, вексельний взаємозалік. Використання таки