Вы здесь

Розвиток інноваційних технологій у формуванні інформаційних архівних ресурсів України (1991-2003 рр.)

Автор: 
Сукало Алевтина Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003259
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОВІДНИХ УСТАНОВ ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ У ВИРІШЕННІ ЗАВДАНЬ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ГАЛУЗІ

Питання виявлення, збору та репрезентації історико-культурних документальних джерел українського народу особливо гостро постали перед Україною з перших років отримання незалежності. Актуальність та історична необхідність вирішення цих завдань спонукали провідні установи документно-інформаційного спрямування на протязі більш ніж десяти років оперативно розробляти науково-методичні засади та забезпечувати практичне впровадження новітніх інформаційних технологій. Тому, розглядаючи питання розвитку інноваційних технологій у формуванні архівного інформаційного ресурсу не можна оминути увагою основні повноваження і напрямки діяльності архівних установ та споріднених інституцій у програмах інформатизації галузі.

2.1. Повноваження архівних установ та споріднених інституцій України щодо інформатизації галузі
Перша спроба впровадження інноваційних технологій у роботу установ галузі пов'язана з рішенням колегії ГАУ "Про створення автоматизованої інформаційної системи (АІС) в Головархіві України", що передбачало застосування комп'ютерної техніки для модернізації традиційних технологічних циклів опрацювання архівних фондів на базі Центрального фондового каталогу (ЦФК) ГАУ (1989 р.). Але тогочасні соціально-економічні проблеми, зокрема інфляційні процеси, призвели до слабкого фінансування і, як наслідок, неймовірно відсталого технічного оснащення архівів, незадовільного матеріально-технічного забезпечення, низької заробітної плати, відсутності відповідних спеціалістів. Все це гальмувало початок роботи на загальнодержавному рівні.
Установи, які переймалися проблемами інформатизації гуманітарної сфери держави, почали активно розробляти програмні завдання, керуючись у своїй діяльності чинними на той час нормативно-правовими актами. Нормативна база їх повноважень була окреслена як загальнодержавними правовими актами, так і відомчими Постановами, Положеннями, Статутами, що регламентували їх діяльність та визначали головні завдання у забезпеченні суспільства повноцінною достовірною історичною інформацією. Складний процес впровадження інноваційних технологій в архівну галузь вимагав вирішення комплексу взаємопов'язаних завдань. Це потребувало інтеграції зусиль науковців і фахівців архівних установ та споріднених інституцій щодо розробки спільних проектів і програм задля окреслення функцій інформаційно-пошукових систем і формування на їх базі інформаційного продукту новітнього рівня.
Провідною установою у сфері архівної справи і діловодства є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади - ДКАУ. Його діяльність координується Кабінетом Міністрів України, що закріплено Законом України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" та Указом Президента України "Про затвердження Положення про Державний комітет архівів України"177. На протязі останніх десяти років цей орган декілька разів змінював статус та відповідно до цього і назву: 1992-1999 рр. - Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (ГАУ); березень-грудень 1999 р. - Головне архівне управління України (ГАУ); з грудня 1999 р. - Державний комітет архівів України (далі ДКАУ).
Повноваження центрального органу галузі поширюються на законотворчу діяльність, реалізацію чинного законодавства та систематичний контроль за його дотриманням. Як головна установа галузі, ДКАУ забезпечує
виконання державних програм з розвитку архівної справи та діловодства, прогнозує її подальшу діяльність шляхом розробки перспективних проектів; здійснює контроль за збиранням та реєстрацією документальної спадщини держави на терені України та поза її межами; організує та координує науково-дослідну, методичну роботу в галузі архівознавства, документознавства, археографії; створює інформаційно-пошукові системи; бере безпосередню участь у стандартизації процесів в галузі інформатизації архівної справи та діловодства, здійснює міжнародне співробітництво; проводить наради, наукові конференції, семінари тощо.
Інтеграція української архівної системи до світової професійної спільноти підтверджується представництвом ДКАУ в керівних органах МРА та укладанням низки угод про двостороннє співробітництво з державними архівними службами багатьох країн. Все це дозволяє спільно визначати перспективи розвитку архівної справи, організовувати стажування за кордоном для набуття практичного досвіду з використання прогресивних технологій178.
Відповідно до "Положення про ДКАУ", в якому були окреслені його повноваження, комітет має можливість створювати з провідних науковців, практиків галузі й фахівців споріднених інституцій Наукову раду з метою дослідження у галузі архівознавства, джерелознавства, археографії та розробки науково-методичних принципів створення, впровадження та розвитку автоматизованих інформаційно-пошукових систем. До неї входять представники ІУА, Інституту історії України НАН України, Інституту рукопису НБУВ, УДНДІАСД, кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центральних державних архівів179. З 22 листопада 2000 р. у ДКАУ діють Колегія (у складі Голови, його заступників, керівників структурних підрозділів комітету та архівних установ), Центральна експертно-перевірна комісія, Методична комісія180 та Редакційно-видавнича рада. Вони мають статус дорадчих органів, покликаних сприяти визначенню напрямків наукових досліджень, надавати науково-методичну підтримку у вирішенні найважливіших питань діяльності установ галузі.
Таким чином, за ДКАУ були закріплені організаційно-координаційна, контрольно-наглядова, організаційно-методична та консультативно-методична функції управлення розвитком архівної справи. В рамках законотворчих повноважень ДКАУ був безпосереднім учасником розробки галузевого Закону та пропозицій щодо змін та доповнень в процесі підготовки його другої редакції, розробки проекту