Вы здесь

Психофізіологічні функції і успішність навчання дітей молодшого шкільного віку з різним фізичним та розумовим навантаженням.

Автор: 
Запорожець Олена Петрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003811
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Об'єкти досліджень
Обстежено 243 дитини віком 7-9 років, 112 дівчаток та 131 хлопчиків. Всіх дітей було розподілено на три групи. Першу групу склали 94 дитини - учні перших - третіх класів загальноосвітньої школи № 56 м. Херсона, які не займалися спортом, але були фізично здоровими. У другу групу увійшли 86 школярів, які були учнями загальноосвітніх шкіл (школи № 56, № 30, № 27, школи-гімназії № 20, № 3), але одночасно були вихованцями профільних навчальних закладів (ДЮСШ - 3 та ДЮСШ - 6) м. Херсона. Ці діти додатково до навчання у школі займалися гімнастикою або стрибками на батуті. Вони були об'єднані в одну групу, оскільки на даному етапі тренування в обох видах спорту носить однотипний характер - діти навчаються елементам акробатики. Акробатичні вправи є основним змістом таких видів спорту, як гімнастика (спортивна та художня), стрибки на батуті та акробатика. Акробатичні вправи справляють різнобічний вплив на організм людини. За їх допомогою удосконалюються сила, швидкість, точність рухів, орієнтування у просторі, виховується тонке почуття рівноваги. Вони складаються із обертових рухів, які виконуються у всіх трьох площинах, та статичних положень, які виконуються переважно донизу головою. Саме це і робить їх цінним засобом удосконалювання функцій багатьох аналізаторів, і особливо вестибулярного. Акробатичні вправи, які виконуються вдвох або групами, потребують уміння точно узгоджувати свої рухи з рухами партнерів.
Третю групу склали 63 учня загальноосвітніх шкіл (школи № 56, № 30, № 27, школи-гімназії № 20, № 3), які додатково до навчання у школі займалися шахами на базі профільних навчальних закладів (Шахово-шашковий клуб та Обласна станція юних техніків).
Всі діти-спортсмени тренувались у вибраному виді спорту не менше 1-го року і мали спортивну кваліфікацію.
Основними методами дослідження були визначення комплексу показників властивостей основних нервових процесів, в тому числі і функціональної рухливості, дослідження сенсомоторних реакцій (латентних періодів простих та складних рухових актів), дослідження психічних функцій (пам'ять, увага, сприйняття, рівень інтелекту).
Дослідження проводилися у жовтні - листопаді, тобто на початку навчального року, коли у дітей ще не виникає перевтомлення.
Всі обстеження проводились у дні (вівторок, середа, четвер) та години (зранку) високої розумової працездатності [12].
За показники успішності навчання (УН) ми приймали оцінки за рік з читання, письма, математики та середній бал (СБ) з цих трьох предметів. Відомості про УН всіх учнів були надані вчителями шкіл.
Статистичну обробку цифрових масивів проводили за допомогою методів статистичного аналізу на ЕОМ.
2.2. Методика визначення властивостей нейродинамічних та сенсомоторних функцій
Визначення властивостей психофізіологічних функцій проведено з використанням комп'ютеризованого комплексу тестів, створеного на кафедрі фізіології людини та тварин Київського національного університету імені Тараса Шевченка професором Г.М.Чайченком та старшим науковим співробітником, к.ф-м.н. Н.Б.Філімоновою. Ці тести передбачають визначення низки психофізіологічних параметрів. Програма написана для ІВМ-сумісних комп'ютерів та дозволяє отримувати експериментальні дані в режимі експрес-діагностики, оскільки повне її виконання потребує лише близько 20-25 хвилин, при цьому, як показує практика, діти не стомлюються, виконання завдань їм подобається. Це є особливо важливим, тому що у молодших школярів стомлення настає значно раніше, ніж у дорослих.
Програма складається з 4 субтестів, за допомогою яких визначаються такі властивості психофізіологічних функцій: латентний період (ЛП) простої сенсомоторної реакції (ЛППР) та реакції вибору (ЛПРВ), функціональний рівень системи (ФРС) та рівень функціональних можливостей (РФМ), функціональна рухливість нервових процесів (ФРНП) та точність реакції на рухомий об'єкт (РРО). Психофізіологічна частина логічно поділяється на блоки : визначення "швидкісних" показників - ЛППР, ЛПРВ та ФРНП, показників рівня активації мозку - ФРС та РФМ та показника врівноваженості нервових процесів - точності РРО.
Перший субтест дає можливість виміряти показники, які необхідні для визначення функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС): функціональний рівень системи (ФРС), рівень функціональних можливостей (РФМ) та швидкість простої сенсомоторної реакції (ШПСР). Під час проходження цього субтесту досліджуваному пред'являється 100 подразників (перші 5 подразників додаються на адаптацію). Завдання досліджуваного - як тільки на моніторі комп'ютера з'являється прямокутник, треба якомога швидше натиснути будь-яку клавішу. Прямокутники з'являються після паузи у 500 мс. Для того, щоб реакція досліджуваних була не на темп пред'явлення, а на сам подразник, до цієї величини додаються 10 мс, які помножені на деяке випадкове число.
Величина ЛППР визначається як середнє значення 100 латентних періодів (ЛП) простої сенсомоторної реакції при багаторазовому повторенні подразників (геометричної фігури) на екрані дисплею.
Функціональний стан ЦНС - інтегральне поняття, яке виявляється через конкретні властивості окремих систем і всього організму. Латентний період (ЛП) простої сенсомоторної реакції, або, інакше кажучи, час реакції людини відбиває поточний стан функціональної системи, оскільки швидкість цієї реакції (за рівністю інших умов) є мірою збудливості ЦНС. Цей рівень загальної збудливості можна оцінити за параметрами простих сенсомоторних реакцій (зорових чи слухових). Час психомоторної реакції людини складається з власне ЛП і додаткового часу, який залежить від індивідуальних особливостей перебігу психічних процесів у різних досліджуваних.
Величина ФРС тим більша, чим вищий функціональний рівень ЦНС, бо чим вищий тонус ЦНС, тим легше організується функціональна система, яка реалізує дану реакцію.
ФРС та РФМ визначались за методикою Т.Д. Лоскутової (1975) [118] із гістограм