Вы здесь

Фонетичні і словозмінні особливості рукописних апокрифічних збірників XVII - XVIII ст. у контексті становлення української літературної мови.

Автор: 
Бичкова Тетяна Сергіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003911
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДИНАМІКА СТАНОВЛЕННЯ
ФОНЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(ЗА РУКОПИСНИМИ АПОКРИФІЧНИМИ ЗБІРНИКАМИ
ХVІІ - ХVІІІ ст.)

Тенденції мовного розвитку, що ведуть до самоутвердження або, навпаки, до нівеляції чи асиміляції мови, найвиразніші у фонетиці й граматиці. Фонетичні явища апокрифічних рукописних збірників XVII - XVIII ст. - традиційно-книжні та живомовні (у т.ч. й локальні) - простежуємо у цьому розділі. При цьому лише частково можемо говорити про фонологічну систему української мови XVII - XVIII ст., оскільки безпосередні вияви фонем переважно приховані кириличною графікою і церковнослов'янсько-книжною правописною традицією.

2.1. Система вокалізму

Риси спільнослов'янського походження
Повноголосся
Однією з найважливіших східнослов'янських ізоглос є повноголосся, під яким розуміють звукосполучення [оrо], [оlо], [ere], [ele] ([elo]) між приголосними, тобто *torot, *tolot, *teret, *telet (*telot): *korova, *molotъ, *bereza, що розвинулися зі спільнослов'янських *tort, *tolt, *tert, *telt.
Питання виникнення повноголосся і його функціонування в мові дуже складне, і єдиної думки щодо виникнення цього явища досі немає, хоч дослідникам найбільш вірогідним видається пов'язання його генези з тривалістю голосних і сонантів у дифтонгах [or], [ol], [еr], [еl] [68, с.154-160].
На думку О.Царука, "є певні підстави для того, щоб вважати появу цієї маркуючої щодо української мови (як і щодо інших східних слов'янських) риси наслідком асиміляції груп неслов'янського за своїм характером населення" [188, с.131].
Розвиток повноголосся у мові східних слов'ян можна віднести, на думку авторів "Історичної граматики української мови", певно, на період не раніше кінця VIII - початку IX ст. Про те, що до цього часу в ній вживалися ще неповноголосні форми, переконливо свідчать деякі факти її лексичних контактів з неслов'янськими мовами, як, наприклад, тодішні східнослов'янські запозичення до угро-фінських, балтійських мов [57, с.61].
Досліджені тексти XVII - XVIII ст. відображають значну, за нашими спостереженнями, перевагу повноголосних форм над неповноголосними, як правило, в іменниках, напр.: ворожбu (1ІР(Ф)137)*, бородою (1Тс161), хворостu (ІР62), порох (2Т15; 1Др24), ворота (3У18), ворогам (2Др60), соромотою (2Т185), сором (2Тс124), сторонh (3СтС82); волосы (2Тс161; 3ПП45), голос (2Др62), u болотах (2Тс175), головы (3ПП45), солодкостgй (3ПП45), золота (4С30; 4НДXVIII282), голод (1Тс165); из сgрgды (2Тс122), (на) бgрgзh (3СтС82; 1Ру257), бgрgг (1Тс247), w... чgрgвg (2Тс124), из чgрgва (1Тс265) та ін.
Звукосполучення [оро], [оло] фіксуємо в таких прикметниках, як: чоловhча (2ІР(Ф)263), солодка#... мuзика (2РК56), вода солод'ка# (1Тс252), золотий (2Т16), дорогоg (3ПП81) і под.
В інших частинах мови повноголосні форми трапляються рідше, напр.: коротко (2ІР(Ф)162), соромиш с# (4РК159), голосно (2РБ99; 3СтС154), пgрgд ними (2Т16) тощо.
Неповноголосні форми в рукописних апокрифічних збірниках були виявом впливу на мову авторів церковнослов'янської або польської мов.
Дослідження показало, що близько 75% усіх неповноголосних форм в апокрифічних творах церковнослов'янського походження, напр.: мрази ("морози") (4РБ61), прахь (3РК90), с полночънои страни (2Т14), брашно (1РБ99; 2Л36), брашна (1Д105), над врати (2Кз210), ко вратом (4ЯкІ90), врага (4ЯкІ90), града (3ПП1), прах (3У19), драгоцhннымъ (4НДXVIII283); главu (1Др24), хлад (4СтС201), злата (ІР26; 2Кр80), злато (1Ру257), блато (1Д23), глас (4ГБ7), гласом (1РБ14), на клад#sи (2ПП367), власи (1РБ324), гладом (2УЛ410; 1Д105). Відомо, що слова з цією старослов'янською фонетичною особливістю (неповноголосся), як і інші слов'янізми взагалі, засвоювалися ще літературною мовою давньоруської доби - або через відсутність відповідних східнослов'янських еквівалентів, або як лексичні варіанти, синонімічні дублети. З часом у частини цих лексичних варіантів втрачається синонімічність, відбувається семантична диференціація (напр., храмъ і хоромъ, власть і волость тощо) [15, с.4]. Проте подібних утворень в аналізованих пам'ятках, як правило, немає. Слова сорома (ІР39) - срамот@ (2ІР(Ф)161), головu (1ІР(Ф)239) - главъ (2ІР(Ф)161), ворота (2Тс325) - врата (2Тс325), сторонh (ІР66) - страны (1ІР(Ф)292) і под. використовуються у збірниках як синоніми. Прикладом семантичної диференціації повноголосних і неповноголосних форм у рукописі І.Яремецького-Білахевича можна вважати пару запорохи (1РБ14) - прах (4РБ145). Порівняймо їхню семантику в контексті: "къ члtвкъ запорохи в окu нg можgт дgржати, так грhшник нg можgт в царствh нtбсномъ бити і Видh прgсtта" Бtца посрgдh града "ко прах бgзчислgнних бhсовъ, мuчаmg дtшъ грhшних. Відмінність у значеннях обох слів очевидна.
Під впливом польської мови у збірниках вживаються такі неповноголосні форми, як: злото (ІР28; 2Тс130; 3ПП80; 3УЛ151), брода (3У18), сромота... вgлика (2Т16) тощо. Польське слово krol у пам'ятках звучить як кроль, напр.: кроль (3РК86), кроль над крол#ми (2Тс126), до крол" (4Др63) кролю Іродg (2Т16), кролgм (4Т330), а також похідні від нього: кролgвна (ІР24), кролgвства (4НДXVII397), кролgвскїи (ІР26) (У цьому випадку можемо констатувати не лише неповноголосся, а й явище так званої фонетичної субституції (див. працю Л.Гумецької [35]) - передачі польського голосного [у] ([u]) українським голосним [о]. Порівн. також в інших запозиченнях з польської мови: сora ("дочка") - цорки нg ^далъ (ІР22), lozko - оуставши з ложка (ІР24). Така передача на письмі польського голосного послідовна. І тільки в рукописі Т.Поповича-Тухлянського у двох випадках фіксуємо відтворення польської вимови на письмі слова krol: три крuли (2Т15), тоти крuлh (2Т16)).
Написання прgдъ (2ІР(Ф)258), срgбраникъ (2Др62), чрgвом (1Д22), во чрgвh (2Т117; Бр16), чрgз (4КмІ22), дрgва (1Др24; 1Д7) тощо кваліфікуємо як церковнослов'янізми, оскільки, як вже зазначали, більшість неповноголосних форм церковнослов'янського походження.
Використання повноголосн