Вы здесь

"Громадська думка" / "Рада" (1905-1914 рр.) - перша щоденна українськомовна газета Наддніпрянської України: утвердження національної ідеї

Автор: 
Кобинець Алла Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004140
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
“ГРОМАДСЬКА ДУМКА”/ “РАДА” – ПЕРШЕ ЩОДЕННЕ УКРАЇНСЬКОМОВНЕ ВИДАННЯ: ОСОБЛИВОСТІ
СТАНОВЛЕННЯ
ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
2.1. Створення газети: передісторія виникнення, ситуативні
чинники діяльності
На зламі двох епох Російська імперія стояла на шляху великих перемін.
Революційні події 1905 р., систематичні селянські повстання, поширення в
суспільстві демократичних ідей змусили консервативний монархічний уряд піти на
деякі поступки. Однією з них був відомий Маніфест 17 жовтня, який пообіцяв
народу низку свобод, в тому числі й слова, який вважався великою перемогою
демократичних сил, котрі не могли скористатися друкованим органом як трибуною,
щоб відкрито заявити про себе. Наступним кроком стали Тимчасові правила про
друк, які скасовували цензурні обмеження на періодику, а отже, й на національну
також.
Цю “відлигу” можна назвати довгоочікуваною. Так, у “Спогадах” Є.Чикаленко
поділився своїми враженнями від з`їзду журналістів, що відбувся у березні 1905
р. в Петербурзі, на якому він під час свого виступу поставив вимогу рівних умов
перед цензурою обох мов – як російської, так і української. Однак це не лише не
викликало схвалення, а й осуд.
Поступки з боку держави відкривали демократичним силам “зелене світло”. Лише
протягом 1905–1907 рр. у Росії з`явилося майже 30 політичних організацій [172,
c. 14]. Кожна з них намагалася заснувати свій друкований орган. Результатом
“потепління” стала поява на терені України, провінції Росії, періодичних
видань. Це – “Хлібороб” у Лубнах (перше число вийшло у світ 12 листопада 1905
р.), “Рідний край” у Полтаві (перше число датоване 24 грудня 1905 р. Ці газети
були одними з перших на Наддніпрянській Україні на початку ХХ століття, які
промовляли до народу рідною мовою.
Історія першої щоденної українськомовної газети бере свій початок фактично з
останнього дня 1905 р. У своїх спогадах видавець газети Євген Чикаленко писав,
що спочатку планувалося видавати щотижневик, але згодом, коли вийшли “Правила
про друк, ми рішили, на основі їх, подати заяву, що я видаватиму щоденну газету
“Громадське слово” та місячник “Нове життя” [190, с. 338]. Але на часі вже була
друга половина грудня, а справи з місця не рушили. Похід до губернатора, за
словами Чикаленка, нічого не дав, оскільки він повідомив Є. Чикаленку та Ф.
Матушевському, що “не може дозволити видання, які будуть проповідувати
федеральний устрій Росії, чотиричленну форму виборів і т.ін., бо це карається …
статтями уголовних законів” [190, с. 339].
На випадок невдачі ентузіасти мали інший варіант: В. Леонтович подав заяву на
видання газети “Громадська думка” і місячник “Нова громада”, а
Б. Грінченко – на видання газети “Рада”. “Новий тлумачний словник української
мови” словосполучення “громадська думка” трактує як погляди широкої
громадськості на що-небудь [113, с. 623], а поняття “громада” визначає як
“групу людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін.,
суспільність, спільноту” [113, с. 484]; дослідник української преси В. Лизанчук
переконаний у тому, що “носієм громадської думки завжди є група людей, але її
виразником часто буває… громадський діяч… журналіст та ін.”[92, с.118]. Цей же
словник слово “рада” тлумачить як пропозицію, вказівку, рекомендацію, як діяти
в тому чи іншому випадку; спільне обговорення яких-небудь питань (нарада,
засідання з ким-небудь); колегіальний орган якої-небудь організації, установи
чи сама організація; у Запорозькій Січі та на Лівобережній Україні у ХVІІ–ХVІІІ
ст. радою називалися загальні збори козаків. Тому можна зробити припущення, що
в назву видання його ідейні творці вкладали доволі глибокий зміст, спираючись
на багатство мови і традиції попередників (варто згадати журнал “Громадський
друг”, що видавали М. Павлик та І. Франко, альманах “Рада”, два томи якого за
1883–1884 рр. високо оцінив
І. Франко, і журнал “Громада” М. Драгоманова).
Кінець грудня колективу ще не створеного видання приніс приємну новину: “…В.
Леонтович всякими заходами до адміністрації, добився дозволу на газету та
журнал менше, ніж за два тижні. Він прийшов до редакції із радісною звісткою,
що нам “крамольникам” заборонено, а йому дозволено” [190, с. 340]. Мова йшла
про газету “Громадська думка”.
Відразу після цієї новини всі взялися за роботу. Ситуація була складною, якщо
врахувати ту обставину, що 23 грудня 1905 р. заарештували С. Єфремова, якого,
за словами Є. Чикаленка, “можна було вважати за справжнього журналіста”. Тим не
менше, “кістяк” редакційних працівників було сформовано. Редактором обрано Ф.
Матушевського (з окладом 100 карбованців на місяць). Він редагував усі статті,
фейлетони, рубрику “З газет та журналів”, закордонний відділ та бібліографію.
Обов’язки відповідального секретаря (з окладом 75 карбованців) покладені були
на В. Козловського. Також він редагував інформаційні відділи – “По Росії”, “По
Україні”, київську хроніку, кореспонденції та телеграми. Відділ
“З газет та журналів” очолив В. Павленко, “По Росії” – А. Хотовицький, “По
Україні” – М. Грінченко (Загірня), закордонного життя – Б. Ярошевський,
київської хроніки – Сміщук, перекладом телеграм опікувалася В. Виноградова.
Заввідділом мали платню 50 карбованців на місяць; за компіляцію платили 3
копійки за рядок, переклади – 2, а вартість одного рядка визначили 5 копійок
[190, с. 339–340].
Співробітники “Громадської думки” до процесу творення газети підходили дуже
серйозно і робили все, аби матеріали, вміщені на її шпальтах, були помітними.
Звичайно, багато публікацій носили відверто народницький характер, що не могло
не впливати на читацьку аудиторію. Але це нерідко негативно позначалося на
самому виданні, яке дуже ретельно читали цензори. Так, за їхніми поданнями, в
п