Вы здесь

Інвестиційне забезпечення реформування систем поводження з твердими побутовими відходами

Автор: 
Хижнякова Надія Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004511
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СТАНУ СИСТЕМ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ
2.1. Порівняльний аналіз використання різновидів систем поводження з твердими побутовими відходами у світовій практиці
Вибір оптимальних технологічних, економічних, організаційних та екологічних параметрів систем поводження з ТПВ потребує вивчення стану використання окремих видів систем поводження з ТПВ у світовій практиці.
Порівняльний аналіз технологічної різноманітності систем поводження з ТПВ, що використовуються у світі, дає наступні результати.
Найрозповсюдженішим у світовій практиці методом поводження з ТПВ є їх захоронення на полігонах чи звалищах ТПВ. Так, у Греції захороненню підлягають 100 % утворених ТПВ, в Ірландії - 97 %, Великобританії - 90 %, Португалії - 85 %, Фінляндії - 83 %, Канаді - 80 %, Італії - 74 %, США - 67 %, Іспанії та Австрії - 65 %, Німеччині - 46 % [53, с. 4].
З метою дотримання вимог до недопущення забруднення ґрунтових вод фільтратом у європейських державах встановлюються вимоги до герметизації полігонів ТПВ. Так, у Німеччині встановлено вимоги до полігонів залежно від вмісту у відходах органічної речовини, що може бути визначений за часткою втрат при прокалюванні. Із зростанням вмісту органічної речовини вимоги до фундаментної та надземної герметизації сховищ стають жорсткішими [56, с.11, 20].
Дотримання сучасних вимог до проектування полігонів ТПВ вимагало б зростання вартості захоронення в Україні до 6-11 дол./м3 (за проектними даними). У країнах Європейського співтовариства вона становить близько 40 дол./м3. Інвестиції у спорудження полігону побутових відходів потужністю 200-300 тис. м3/рік сягають 20-30 млн. дол. [23, с. 81].
Спалювання є другим за поширеністю у світовій практиці методом поводження з ТПВ. У деяких країнах переробка відходів спалюванням сягає 60-70 % від їх загального обсягу. Це, передусім, країни з високою щільністю населення та дефіцитом земельних ресурсів (рис. 2.1). Як правило, передбачається використання утвореної при спалюванні ТПВ енергії для місцевих потреб [129, с. 33].
Рис. 2.1. Спалювання твердих побутових відходів у країнах світу [37, с. 37;
53, с. 4]
Однак, через наявність діоксинового забруднення спостерігається закриття сміттєспалювальних заводів (ССЗ) у країнах світу. Наприклад, у Голландії за останні роки саме з цієї причини було закрито 4 з 12 діючих ССЗ, а на реконструкцію решти витрачено майже мільярд доларів [118, с. 59]. У зв'язку з екологічною небезпечністю Європейським співтовариством рекомендовано з 2001 року припинити будівництво нових сміттєспалювальних заводів у країнах співтовариства, а з 2005 року - зупинити вже діючі заводи [23, с. 81].
У європейських державах колишнього соціалістичного табору також намітилася тенденція до закриття сміттєспалювальних заводів, викликана передусім економічними факторами. Діяльність середнього, на 100 тис. т ТПВ на рік, сміттєспалювального заводу вимагає щорічного використання близько 8 млн. м3 газу та 3 млн. кВт-год електроенергії. Утилізоване тепло від згоряння ТПВ не може перекрити такі витрати. За умови постійного зростання цін на енергоносії експлуатація стає все більш невигідною. Через подорожчання газу зупинено ССЗ у Румунії, під загрозою зупинення перебуває кілька заводів у Польщі [118, с. 59].
Переробка ТПВ компостуванням у містах Європи становить від 2 до 11 % від загального обсягу ТПВ, спрямованих на знешкодження [129, с. 33].
Використання компостування, як було зазначено у підрозділі 1.2, обмежується високим вмістом неорганічних речовин та наявністю шкідливих сполук у ТПВ. У деяких країнах Європи цю перешкоду намагаються нівелювати, використовуючи попереднє сортування ТПВ населенням. Так, у Данії впроваджено систему зеленого і червоного баків для ТПВ. До зеленого баку жителі складають відходи, котрі потім переробляються на компостних заводах, а відходи з червоного баку спрямовуються на ССЗ або на звалище. Жителям видають інструкції, рекламні проспекти і брошури, у яких детально описується, що слід вміщувати до зеленого та червоного баків [15, с. 32-33].
Крім того, установки для компостування часто є складовими частинами сміттєсортувально-переробних комплексів (ССПК), оснащених лініями попереднього сортування ТПВ.
Спостерігається також розвиток технологій пролізу ТПВ. Піролізні установки можуть використовуватися як окремо, так і у складі ССПК. Найрозповсюдженішими зараз є технології переробки ТПВ, що передбачають їх низькотемпературний піроліз і багатостадійне спалювання продуктів піролізу. Розробки належать фірмам SIEMENS (Німеччина), NOELL (Німеччина), THERMOSELECT (Італія) [158, с. 25; 47, с. 160]. Вони передбачають здійснення газоочищення вже на першій стадії технології в окремому агрегаті піролізу, що дозволяє далі застосовувати ефективні системи утилізації газового потенціалу продуктів піролізу і багатократно зменшити об'єм газів, що мають бути потім піддані високотемпературній деструкції (допалюванню) і газоочищенню, а отже, зменшити капітальні витрати на газоочисне обладнання [158, с. 25; 47, с. 160].
Основою сучасного підходу до вирішення проблеми ТПВ у середніх і великих містах є створення сміттєсортувально-переробних комплексів (ССПК). Принципову технологічну схему ССПК подано на рис. 2.2. При його функціонуванні ресурсно-цінні фракції відходів (чорні і кольорові метали, макулатура, полімерні відходи, скло, текстиль, гума) відсортовуються з метою наступної утилізації. Загальний вихід вторинної сировини може досягати від 30 до 60 % залежно від методів сортування, що застосовуються. Методи сортування відходів і відновлення з них матеріальних ресурсів поділяються за способом попередньої підготовки відходів і за характером поділу (сепарації) [169, с. 237].
Для підготовки ТПВ до сепарації найчастіше застосовують два методи: подрібнення і просіювання. Подрібнення застосовується для отримання близьких за розміром фракцій (не більше 100-200 мм). Просіювання використовується для відокремлення якомога більшої кількості