Вы здесь

Жанрова диференціація і поетика українського історичного оповідання ХІХ - початку ХХ століття.

Автор: 
Бабенко Ірина Дмитрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004683
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2.
ЖАНРОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ
Аналізуючи ідейні й естетичні функції історичних оповідань, мінливість літературних вимог стосовно достовірності зображуваного, вивчаючи художню специфіку кожного тексту, особливу увагу звертаємо на структурно-об'єднувальні модифікації та їх класифікацію, бо жанровий аналіз зовсім не означає пошуків канонізованих нормативів, незмінних ознак, а передбачає діалектичне розв'язання проблеми єдності й розмаїття творів, узагальнень і багатовимірної конкретики. Конструктивна природа жанру, органічна сукупність розмаїття і строкатості структурних стилів художньо цілісного висловлювання дають змогу наблизити літературознавчий аналіз до осягнення закономірностей художньої творчості, побачити художній твір і літературний процес у їх відносній безпосередності. В еволюції жанру специфічно переломлюються принципові для літературознавства проблеми традиції і новаторства, розвитку літературних напрямів і течій, творчої індивідуальності, типологічних спільностей.
Між "відпрацьованими" й новими варіантами жанру відбуваються різного роду притягання - відштовхування, відкриття в існуючих жанрових структурах більшої повноти чи сили виражальних можливостей. Розвиток чи протиставлення компонентів чергуються з відносно "мирним" освоєнням їх змістової глибини.
Типи об'єднання тематичних і композиційних елементів, певні ознаки словесного стилю множаться, багатоманітнішають і утруднюють жанрову класифікацію за сукупністю прикмет, за значущими спільностями. Бо кожна з них здатна у тому чи іншому творі виступати домінантою жанрового різновиду, визначати оригінальну жанрову модифікацію або "неповне" входження твору чи групи творів у відносну єдність.
Дослідники історичної прози С.Андрусів, І.Варфоломеєв, М.Ільницький, враховуючи діалектику змістово-формотворчих співвідношень, розглядають жанрові утворення як не цілком самодостатню, іманентну категорію, а опосередковану і пов'язану із змістом різними каналами.
І.Варфоломеєв відстоює таку класифікацію: історико-реалістичний, історико-романтичний та історико-нарисовий види жанрів [21]. Охоплюючи багатоманітність жанрових утворень за визначальними ознаками художнього узагальнення, вона все ж не відбиває усі способи (особливо модерністські) перетворення події в образ, кристалізації факту в художню ідею, усі шляхи "міграції" жанрових різновидів.
Вважаючи, що специфіка жанрових різновидів історичного твору визначається співвідношенням між документом (а також його науковим дослідженням, історичною працею) і вигадкою та домислом, С.Андрусів акцентує, що різні пропорції, "дози" цих інгредієнтів творять різні контури внутріжанрової диференціації [3, 16].
З цього погляду дослідниця твори на історичні теми поділяє на три жанрові групи: історико-художні, художньо-історичні, художньо-документальні. Для кожної з них, на думку С.Андрусів, властивий свій тип вигадки й художнього узагальнення: для першої - романтичний, для другої - конкретно-реалістичний із можливими включеннями романтичних і умовних форм узагальнення, для третьої - образно-нарисовий (публіцистичний тип вигадки).
В історико-художніх творах у співвідношенні документа й вигадки (домислу) переважає вигадка; документ, історія відіграють другорядну роль, переважно або через відсутність документів часу (події надто віддалені чи взагалі не задокументовані), або через те, що виступають у творі хіба що приводом, екзотичною "приманкою" для читача, а самого автора, що ставить собі інші, не історичні завдання, цікавлять мало" [3, 16].
На першому плані в таких творах переважно виступають вигадані персонажі, реальних історичних осіб або зовсім немає, або вони перебувають на другому плані і служать для твору перепусткою в історичний жанр, підтверджують вірогідність, посилюють історичну інтенсивність зображення.
До другої жанрової групи історичних творів С.Андрусів відносить художньо-історичні, де також переважають вигадка й домисел, але надзвичайно важливе місце посідають і документ, історична фактографія, історично-наукові дослідження зображуваного часу, а також власні авторські "археологічні розкопки" історії - пошуки, відбір і осмислення історичного матеріалу. Тут "в основному переважають конкретно-реалістичні форми самого життя, ...хоч у реалістичну розповідь можуть вільно вмонтовуватись елементи лірико-романтичних і умовних форм відображення" [3, 17].
Як в історико-художніх, так і в художньо-історичних творах, на думку дослідниці, можлива виразна проекція на сучасність, концептуальність, філософічність, але вони відрізняються між собою "дозою" дослідження історії, обсягом архівної підготовчої роботи, розміром площі, яку займає у тканині твору документ.
С.Андрусів визначає, що поділ історичної прози на історико-художні та художньо-історичні твори досить умовний, "... це просто робочий прийом" [3, 17].
Основним структурним елементом групи художньо-документальних творів виступають історичний факт, подія, відображені в документах свого часу, в сучасних наукових дослідженнях істориків і самого автора.
Така система жанрових утворень, модифікацій є не тільки досить умовною, але й не відбиває різноманітності форм інтерпретації історичних фактів, подій, осіб, їх моделювання в художню образність, насичення творів різноструктурними компонентами.
Застосування розширеного, розгалуженого комплексу естетичних, історико-літературних, творчо-психологічних, жанрово-функціональних, структурно-семіотичних підходів, різноаспектних параметрів класифікації, пошуки нових кутів зору при вивченні текстів дозволили нам виділити три типи жанрового різновиду - історичного оповідання в українській літературі ХІХ - початку ХХ століть: історико-романтичний, історико-реалістичний, історико-синкретичний та сім основних жанрових модифікацій, підвидів - біографічне оповідання, оповідання-легенду, оповідання-казку, оповідання-нарис, оповідання-новелу, неоромантичну новелу, поезії в прозі.

2.1. Модифікації історико-романтичних творів.