Вы здесь

Романи Мілана Кундери: проблематика, поетика, наративні стратегії.

Автор: 
Палій Оксана Павлівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004727
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТВОРЧІСТЬ МІЛАНА КУНДЕРИ В КОНТЕКСТІ ЧЕСЬКОГО
ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ
Сучасний світ сприймає постмодернізм як транскультурний і мультирелігійний феномен, "комплекс філософських, епістеміологічних, науково-теоретичних та емоційно-естетичних уявлень" [36, с. 206]. Постмодернізм виявився в першу чергу надбанням літератур, які динамічно розвивалися та мали багатий і різноманітний досвід модернізму. Хоча батьківщиною постмодерністської літератури вважається Америка, звідки в 50-60-х рр. ХХ ст. постмодернізм прийшов у постіндустріальне європейське суспільство, слід відмітити феномен його появи в літературах країн, які на той час ще не вступили в добу постмодерну. Прийнято говорити про дві модифікації постмодернізму - західну (американську та західноєвропейську) та східну (східноєвропейську та російську) [104, с. 70]. Додамо, що до східного варіанту постмодернізму, на нашу думку, відносяться й літератури постсоціалістичного табору країн Центральної Європи. Такі, наприклад, польська, чеська, сербська та інші югославські літератури, яким уже в середині ХХ ст. були притаманні тенденції до культурної відкритості, космополітизму, зачатки нового мислення. Для західної модифікації постмодернізму характерними є тісний зв'язок із постструктуралістською та постмодерністською теорією, використання численних зразків західної масової культури в якості однієї з мов гібридно-цитатної мови симулякрів. Загальний настрій творів представників західної модифікації у зрілий період розвитку постмодерну є здебільшого оптимістичний. Східна модифікація постмодернізму складалася у несприятливих соціокультурних умовах тоталітарного суспільства при відсутності нормальної циркуляції світових теоретичних ідей і художніх цінностей, її представники відбудовували весь постмодерністський контекст, користуючись випадковою та неповною інформацією. Це сприяло тому, що автори, які орієнтувалися в своєму естетичному протистоянні тоталітарному мистецтву на постмодернізм, не стали епігонами зарубіжних колег, а створили власну, самостійну гілку постмодерністської літератури. При спільності естетичних принципів, а в багатьох випадках і поетики, твори представників східної модифікації постмодернізму є більш політизованими, включають у себе в якості однієї з деконструйованих мов мову соціалістичного реалізму, що розглядається як мова масового мистецтва.
Як уже зазначалося, постмодернізм - явище інтернаціонального характеру. Критика відносить до цього напрямку письменників різних за своїми світоглядними та естетичними настановами, творчою практикою, що призводить до різних підходів у самих принципах аналізу творів та суперечливих інтерпретацій. Постмодерні тексти можна виявити в кожній національній літературі: американській (К.Воннегут, Дж.Барт, Т.Пинчон, Д.Бартельм); німецькій (К.Хоффер, П.Зюскінд); австрійській (К.Рансмайр); італійській (І.Кальвіно, У Еко); англійській (Д.Фаулз, Д.Барнс, П.Акройд, Г.Свіфт); латиноамериканській (Х.Кортасар, А.Карпентьєр, Х.Л. Борхес); російській (А.Бітов, В.Єрофєєв, В.Пелевін); українській (Є. Пашковський, Ю. Винничук, Ю. Андрухович) тощо. Втім, слід зазначити, що багато з вищезгаданих письменників при всій близькості до постмодерністської стилістики виходять за рамки постмодерної світоглядної орієнтації і тому правомірно говорити лише про наявність елементів постмодерністського письма в контексті творчості того чи іншого письменника. Національну своєрідність постмодерністського твору встановлюють: мова (як первинна семіотична система), використана для створення літературної мови; домінування у творі цитацій з даної національної культури, що реконструюються; увага до проблем, особливо важливих для країни, яку представляє дана література, або безпосередньо до національної проблематики, що розглядається крізь призму культурфілософії; національний тип мислення, тип гумору, іронії та деякі інші ознаки поодинокого характеру [104, с. 71].
В історії чеської літератури періодом маніфестації постмодерністської прозової течії стали 80-90-ті роки ХХ ст. Звичайно, зачатки постмодерністської поетики можна помітити й раніше, у літературі 60-х та 70-х рр., але лише 80-ті принесли в чеську прозу засадниче домінування постмодернізму. І лише тоді у самих письменників і критиків визріває більш-менш чітке усвідомлення приналежності до цього стилістично-поетичного контексту, як і усвідомлення його вагомого місця в світовій літературі. Тому можна сказати, що найбільш продуктивна та новаторська течія чеської прози 80-90-х рр. базується на постмодерністських засновках, які мають місце й у відповідному світовому контексті, і робить вона це абсолютно свідомо, інколи майже демонстративно, чітко наголошуючи на відмінностях із реалістичними або модерністськими прозовими моделями, які домінували в чеській літературі протягом ХХ ст. Щоправда, багато з ідей і естетичних настанов постмодерністської літератури були представлені в творчості чеських письменників уже в період між двома світовими війнами. Специфічний чеський літературний напрям - поетизм - характеризувався зусиллями, спрямованими на подолання кордонів мистецтва, на мовне експериментування; він, на думку його теоретика Карела Тейґе, мав бути "бешкетуючим, сповненим вигадок, грайливим, негероїчним і любовним" [297, с. 57]. Одним із його найяскравіших представників у прозі був Владислав Ванчура (новела "Розважальне літо", романи "Маркета Лазарова" і "Кінець старих часів"). На захист плюралізму встав у тридцятих роках Карел Чапек. Найбільш виразно постмодерністські тенденції проявилися в поетиці "буденного дня" поетичного "Угрупування 42" (Skupina 42), яке мало виразний вплив на чеський андеґраунд 70-80-х рр.
Постмодерна течія сучасної чеської літератури не є однорідною: її репрезентують як автори, котрі вийшли на літературну сцену у 80-х (М.Вівег, Я.Топол, П.Шабах, М.Урбан), так і старші письменники, які в цей час досягли творчої зрілості (Б.Грабал, Ї. Кратохвіл, В.Мацура, Д.Годрова, М.Айваз). Очевидно, що молодші письменники рад