Вы здесь

Особливості політичної суб'єктивації національних меншин в Україні.

Автор: 
Потеряйко Ганна Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004989
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2.

ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ СУБ'ЄКТИВАЦІЇ
НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Розвиток України як суверенної держави, збереження у ній міжнаціонального миру потребують вирішення проблем політичних відносин між державою та етнонаціональними спільнотами, що проживають на її території. Протікання процесів включення етнонаціональних спільнот у політику у формі гострої боротьби ставить перед світовою спільнотою необхідність дослідити цю проблему різнопланово, з'ясувати причини конфліктного характеру цього феномену. Наразі, важливо розкрити основні форми політичної суб'єктивації національних меншин в Україні.
Перш, ніж аналізувати форми політичної суб'єктивації національних меншин, розглянемо умови, які впливають на вибір форми включення національних меншин у політику, і таким чином зумовлюють деякі особливості політичної суб'єктивації національних меншин в Україні. Серед важливих умов політичної суб'єктивації національних меншин визначальними є здобутки політичної історії національних меншин в Україні, специфіка етнонаціональної структури українського поліетнічного суспільства, характер законодавчого забезпечення названого процесу, одночасний характер процесів етнічного ренесансу для титульного етносу та національних меншин.
Деякі науковці обґрунтовують думку, що Україна за своїм етнонаціональним складом є достатньо моноетнічною державою, оскільки згідно останньому перепису населення (2001 року), в нашій державі налічувалося 37, 5 млн. українців, а це, в свою чергу, становить 77,8 % від загальної кількості населення [186, с. 8]. Чисельне переважання в етнонаціональній структурі населення України фіксували й попередні переписи населення (76,8 % українців від загальної кількості населення у 1959 році, 74,9 % - у 1970 році, 72,7 % - у 1989 році) [186, с. 2].
Однак, є, на нашу думку, об'єктивні підстави стверджувати, що попри наведені факти, Україна - держава поліетнічна, з усіма проблемами, які породжує поліетнічність. Адже сьогодні разом з 37,5 млн. українців у нашій державі проживають ще 10,9 млн. (22,2 % від загальної кількості населення) представників понад сто тридцяти національностей, кожна з яких здатна бути вагомою політичною силою. У ході наукових досліджень вітчизняних учених, було з'ясовано, що ґенеза української поліетнічності має довгу історію.
Особливе геополітичне положення України - кордони з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдавією, Білорусією, Росією, вихід до Чорного та Азовських морів - спричинило те, що тисячоліттями по цій землі перекочувались численні хвилі навал переселень народів. Серед ста тридцяти національностей, що проживають сьогодні на території сучасної України, є такі, чия історія сягає не одне століття.
Так, предки більшості греків, що живуть в Україні, були переселені з Криму у 70-их роках ХVІІІ століття, де на той час було Кримське Ханство. Грецька ж колонізація Криму датується ще VІ-V століттями до н.е.
У час переселення в басейн р. Дунай в VІІ-ІХ століттях на території України з'явилися угорці.
Єврейське населення з'явилося на території України ще за часів формування Давньоруської держави. Є свідчення про те, що у Х столітті євреї мешкали переважно в Києві, куди переселялись з кримських колоній та хазарських областей.
Перші поселення німців - переважно на території сучасних Закарпатської та Львівської областей - датуються ХІІ століттям. У ХVІІІ столітті новій хвилі переселень сприяв указ Катерини ІІ про заселення незаселених або малозаселених земель Південної України.
Румунська національна меншина почала формуватись в ХV столітті з вихідців з південно-західної Валахії і південної Трансільванії. Під впливом новоутвореної румунської держави в середині ХІХ століття частина молдаван колишнього князівства Молдавії поступово почали вважати себе румунами, тоді як молдавани, які не увійшли до Румунії (це більша частина Бессарабії), зберегли свою етнічну самобутність..
Найбільші етнічні масиви росіян з'явились у ХV-ХVІІ століттях на Слобожанщині, пізніше - в Новоросії, Бессарабії і на Буковині. При чому, мали місце як урядова і поміщицька колонізація, так і стихійні заселення.
Польське населення на Україні з'явилось внаслідок міграційної політики шляхетської Польщі. Поява поляків на Східній Україні датується приблизно 1845 роком, коли переселяли в Донбас "тих, хто сповідує католицьку віру і має наріччя і звичаї польські" [179, с. 24].
Значна кількість білорусів переселилася з Білорусії у східні райони Українського полісся і на Слобожанщину після першого поділу Польщі. Виникнення інших білоруських поселень пов'язано з аграрним перенаселенням більших губерній.
Сучасне розселення болгар в Україні в основному зумовлене болгарською колонізацією кінця ХVІІІ - середини ХІХ століть. Та особливо посилено проходила болгарська колонізація в період і після російсько-турецьких воєн 1806-1812 рр.. та 1826-1829 рр.., походу за Дунай на початку кримської війни. Тоді болгари тікали на Україну, рятуючись від репресій турків проти християнського населення.
Масова міграція чехів в кінці 1860 - початку 70-х років після скасування кріпацтва стала основною причиною появи цієї національної меншини в Україні. Царський уряд, зацікавлений у більш інтенсивному розвитку продуктивних сил, заохочував переселення чехів різними пільгами (звільнення від податків і військової повинності, право на адміністративне самоврядування).
В етнонаціональному складі населення України присутні й інші національності - представлені чисельно менше чи більше й історія присутності яких є коротшою. Наведений вище історичний екскурс мав на меті показати, що паростки поліетнічності в Україні сягає корінням початків самої української державності, тому очевидним є бажання національних меншин бути співтворцем української держави. З плином часу на території України поряд з українським етносом кількість національностей лише примножувалась.
Сьогодні етнонаціональна структура населення України має наступний в