Вы здесь

Єдність гносеологічного та соціально-практичного в контексті гуманістичного відношення людини до природи.

Автор: 
Гайналь Тетяна Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000198
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЄДНІСТЬ ГНОСЕОЛОГІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАКТИЧНОГО ЯК ОСОБЛИВІСТЬ ГУМАНІСТИЧНОГО
ВІДНОШЕННЯ ДО ПРИРОДИ
В нашому дослідженні йтиметься про формування „відношення” людини до природи, а
не „ставлення”, оскільки відношення передбачає нашу причетність, включеність,
взаємодію, в даному випадку людини та природи. Тоді як ставлення виявляє лише
нашу відсторонену позицію, позицію людини спостерігача щодо природи та
природних процесів, що заперечується сучасною некласичною наукою.
Ми розглядатимемо єдність гносеологічного та соціально-практичних аспектів
відношення людини до світу, відмежовуючись від, наприклад, особливостей
естетичного чи морального відношення, які, зрештою, бачимо як органічно
включені в окреслену єдність.
Ми розглядатимемо анропоцентричну установку людини до світу, тому що саме
подолання цієї установки зможе допомогти нам досягнути гуманістичного
відношення до світу – своєрідного ідеалу у взаємовідносинах людини та природи.
Ми також звертатимемося до явищ екологічної кризи, оскільки вважаємо, що саме
антропоцентризм та утилітаризм зумовив її. А шлях здолання – в тому ж таки
гуманістичному відношенні.
2.1. Синкретизм гносеологічного та соціально-практичного у міфологічному
відношенні до природи
Вже згадувалося, що в екологічних дискусіях часом відчувається ностальгія за
міфологічним сприйняттям природи, яке „характерне для архаїчних культур, де
людина як одиниця інтерсуб’єктивних структур не виділяється із свого оточення і
не протиставляється природному космосу, який охоплює собою всю повноту сущого в
його єдності... Людина за такого стану речей всім своїм єством „входить” у світ
природного універсуму і пропускає його через себе” [75, с.62-63]. На подібних
якостях первісних людей наголошує і В.Гьосле, вважаючи, що для первісних
культур ще немає „справжньої суб’єктивності”, людина, скоріше, орган
інтерсуб’єктивної структури, яка намагається пристосуватися до оточуючого
середовища [178, с.49]. І ось ця невідокремленість людини від членів спільноти
знаходить свій вияв, у якийсь дивний спосіб, у невідокремленості первісної
людини від природи.
І не даремно з’являється така ностальгія, оскільки міфологічне відношення до
природи позначене своєрідним поєднанням гносеологічних та соціально-практичних
аспектів, при чому вони в них найбільш гармонійно поєднуються ціннісне
відношення до природи як самоцінного та природокористування.
Проте, це аж ніяк не означає, що ідеалізація такого відношення до природи не
попала під критику з боку прихильників наукового та технічного розвитку, які
розглядають науку як таку, що має більший практичний успіх, адже хвиля
технічного прогресу змінила умови нашого існування.
Проте, подібним думкам можна заперечити, оскільки історія людства – це історія
винаходів та відкриттів, які дійсно вносили зміни в життя людини (не можна,
звичайно, прийняти всі ці зміни як позитивні, оскільки, як відомо, практичний
успіх науки є одним із факторів екологічної кризи). Тому не варто недооцінювати
і ролі первісної, міфологічної свідомості в поступі людства: „... також і
міфічні культури мали незвичну практичну ефективність, що випливає з того, що
були можливими величезні технічні революції” [170, с.121].
Зокрема, як слушно зауважує В.Литвиненко, „Революційні перетворення епохи
неоліту полягали в переході спочатку деяких, а згодом і більшості племен до
осілого землеробства та скотарства. Присвоюючі технології як домінуючий вид
діяльності поступаються технологіям виробничим. Саме це вважається першою
технологічною революцією.., яка дала можливість людині вижити” [95, с.126].
Пристосовуючись до природи, людина починає виготовляти та використовувати
знаряддя, які виступають як засіб захисту від природної стихії. Так
використання знарядь спричинює аграрну революцію як один із перших проявів
намагання пристосувати природу до своїх потреб.
Виникнення системи табу, заборон свідчить про становлення людського
суспільства. А згодом і суспільних потреб. Людина вже виготовляє знаряддя для
індивідуального користування. Для створення знарядь існує вже суспільна
потреба, що спричинює виникнення системи виробництва.
І, як це не парадоксально, але міф, який вважають зразком гармонійного
відношення людини до природи, розглядають як примітивну „філософію” техніки в
первісній культурі, як прообраз принципово нового – технічного – способу
освоєння людиною природи (В.Грищенко). Початкові вірування були тісно пов’язані
з життям, природою, бо це вимагалося побутом. „Первісна віра була віра
практична, домова, господарська, необхідна людині на кожному кроці, бо була
міцно пов’язана з її працею” [112, с.13].
Зважаючи на сказане, чи не можна припустити, що первісні люди також ставали
причиною екологічних криз (бо можна спостерігати, що зміна роду діяльності – з
полювання на землеробство та скотарство – була зумовлена вичерпаними природними
ресурсами в середовищі проживання цих людей), а первісні уявлення з їх
гармонійним відношенням людини до природи стали початковою ланкою того, що
згодом спричинило незворотні зміни в природі? „Діалог зі світом приймає
багатоманітні форми, такі як життя з.., життя від (von).., розгортання,
збереження, турбота, посилення, кооперація, боротьба і гра, і, врешті-решт,
оволодівання та панування, аж до експлуатації як форми, яка переважає в
новоєвропейському відношенні до природи” [16, с.84].
І тому, можливо, вже первісні люди були загрозою для природи. Вони також
вносили зміни в природні системи. В.Грищенко (український біолог) наводить
багато прикладів [40] наслідків діяльності первісних людей у природі: маорі та
загибел