Вы здесь

Проза Вацлава Гонсьоровського: генеза і структура історичного дискурсу.

Автор: 
Янішевський Олександр Олександрович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
0406U000435
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ТВОРІВ
ПРО ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ
Мотиваційним чинником, котрий стимулював захоплення В. Гонсьоровського
історичною тематикою, слід назвати суспільну атмосферу кінця XIX – початку XX
ст., яка в житті польського народу, передусім демократичних кіл, позначилася
певним піднесенням соціальної і політичної активності, відродженням ідеї
суверенної держави. В. Гонсьоровський продовжує типологічну тенденцію
польського письменства в художньому осмисленні історичного минулого, насамперед
героїки і драматизму визвольних змагань. З ідейно-світоглядного боку мало
значення його бажання якомога ширше використати духовні потенції історичної
теми для національно-відроджувальних завдань.
Авторська інтерпретація історичних фактів реалізується в наративній площині
завдяки активному використанню монологів, діалогів, ампліфікацій, узагальнень,
експлікуючи особливості індивідуального стилю письменника. Завдяки цьому
мовлене у нього несе не тільки значний масив конкретної інформації, але й
містить потужний культурно-виховний і естетичний потенціал, що підтверджується
спрямованістю, змістом і пафосом повістей «Бем», «Емілія Плятер», романів «Пані
Валевська» та «Княгиня Ловицька». У них під різними ракурсами показано боротьбу
польського народу за свою свободу і незалежність, що проявлялася як у збройних
виступах – Листопадове повстання 1830-1831 рр. («Бем», «Емілія Плятер»), – так
і в мирних формах («Пані Валевська», «Княгиня Ловицька»).
2.1. Проблема вибору у повісті «Бем»:
пізнавальний і психологічний аспекти
Конкретні обставини Листопадового повстання 1830-1831 рр., його психологічні
аспекти, проблеми патріотизму (істинного й удаваного) і хоробрості (дійсної і
показної) у художній формі відображено у повісті «Бем» [172], яка побачила світ
у 1911 р. Інформаційними джерелами при написанні твору В. Гонсьоровському
слугували архівні документи, праці знавця історії Листопадового повстання В.
Токажа, спогади його безпосередніх учасників, зокрема полковника Ю.
Залевського, робота публіциста М. Мохнацького «Повстання польського народу у
1830-1831 рр.», а також матеріали офіційного органу створеного в ході повстання
Національного уряду Польщі – газети «Нова Польща». У творі виступають як
реальні історичні особи – полковник Бем, голова уряду Чарторийський, генерали
Скшинецький, Круковецький, Прондзинський, – так і вигадані рядові учасники
повстання – капітан Орліковський, поручик Лобановський, надстроковик
Дзюрбацький, канонір Сурмацький та інші. У гносеологічному плані В.
Гонсьоровський намагається критично подивитися на уроки цього повстання, яке,
на його думку, у свідомості польського суспільства сприймалося в ідеалізованому
вигляді, без об’єктивного аналізу обставин його підготовки і перебігу.
Ідеалізація історії, стверджував автор, небезпечна тим, що формує у прийдешніх
поколінь викривлене сприйняття минулого, закладає підвалини майбутніх
прорахунків і невдач, а письменники, що змальовують минуле лише у рожевих
тонах, роблять своєму народу «ведмежу» послугу. Роздуми автора над причинами
спалаху і поразки повстання 1830-1831 рр. виливаються у дослідження
взаємозв’язку свободи і необхідності, сутності вольового акту й об’єктивного
результату його наслідків у конкретний момент часу. Питання свободи і
необхідності вирішується ним на користь необхідності.
На межі століть у польському суспільстві панувала думка, що поразка
Листопадового повстання зумовлена винятково зовнішніми причинами (військовою
могутністю Росії, самоусуненням найбільших держав Західної Європи від
польського питання). Внутрішні причини, дія яких фактично і призвела до
поразки, не вважалися серйозними й такими, що заслуговують на увагу. До них
письменник справедливо відносить невміння польської еліти згуртувати націю на
спротив, недолугість військового керівництва, чвари між окремими його
представниками, що особливо болісно проявилося на останньому етапі повстання.
Тому заявити, що у невдачі повстання слід звинувачувати передусім себе, що
росіяни знову, як і у XVIII столітті, лише вдало скористалися нагодою, яку самі
ж поляки і створили – для цього потрібні були велика сміливість і мужність.
Можна стверджувати, що така громадянська позиція й була однією з причин, чому
письменник впав у немилість тогочасної літературної критики, яка назвала «Бем»
слабкою повістю [181, s. 268]. Гонсьоровський, однак, був не першим серед
польських письменників, які, з’ясовуючи справжні причини невдач польських
визвольних змагань, прямо звинувачували шляхту у непослідовності позиції,
нерішучості і відсутності чіткого плану дій. До їхнього числа належать,
зокрема, Ю. Словацький (драма «Кордіан») [45], Е. Ожешко (есе «Gloria victis»)
[34], Л. Кручковський (роман «Кордіан і хам») [29].
Повість «Бем» у В. Гонсьоровського вирізняється своїм наративним стилем,
синкретизмом творення образу її головного героя, вдалим поєднаням масштабності
опису подій з деталями психологічного дослідження, що надає їй особливої
привабливості. За допомогою побудованих на контрастах сцен письменник
відображає важку ходу історії, що забирає людські життя і порушує звичний ритм
природи в її поєднанні з розумною людською діяльністю. В. Гонсьоровський
спеціально присвятив повість саме останньому періоду Листопадового повстання,
коли через об’єктивні умови чесне виконання воїнського обов’язку, патріотичний
порив і героїчний подвиг переставали слугувати своєму прямому призначенню, а на
кожному кроці давалися взнаки безперспективність подальшого опору, слабка
оснащеність військ